«Плаче-ридає дзвін на дзвіниці. Вітер розносить жаль. Рідній матері та молодій коханій дівчині грудь розриває важкая печаль…». У Нетішинській громаді знову невимовний біль, сльози, смуток. У боротьбі за незалежність України загинув лейтенант Олександр Наумов. Війна обірвала молоде життя на злеті літ… У четвер, 7 вересня, нетішинці віддали останню шану Герою.
Нетішинська громада втрачає найдорожчих – синів, братів, батьків, чоловіків, коханих…
Олександру Наумову був всього 21 рік. Народився і виріс він у Нетішині. Середню освіту здобував у другій школі. «Гарний, високий, білявий юнак. Він виокремлювався з-поміж інших. У класі був лідером, до нього тягнулися однокласники. Розумний, енергійний, цілеспрямований, справедливий», - розповідає про свого учня вчителька Галина Теслюк, яка була його класним керівником. Якнайкраще відгукуються про нього й однокласники та друзі…
По закінченні школи Олександр вступив до омріяного вишу - Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.
У перші дні повномасштабного вторгнення 19-річний військовослужбовець без сумнівів та вагань став на захист Батьківщини і мужньо боронив її від російських окупантів. Попри молодий вік, лейтенант Олександр Наумов очолив 2-гу самохідну артилерійську батарею самохідного артилерійського дивізіону в/ч А4674.
30 серпня під час виконання бойового завдання внаслідок прямого попадання ворожого артилерійського снаряда в службовий автомобіль військовослужбовець загинув. Сталось це поблизу населеного пункту Мала Токмачка в Запорізькій області.
Молоде життя обірвалося на злеті... Скільки доброго і світлого могло бути попереду у житті цього юнака-красеня, але він віддав його, захищаючи Батьківщину й усіх нас.
7 вересня Олександр Наумов повернувся додому, до рідного міста – назавжди, щоб Героєм поповнити небесне воїнство.
Багатолюдним було прощання з воїном біля будинку, де він проживав, та на центральній площі міста. Не стримували сліз ні жінки, ні чоловіки… Надто дорогою ціною дається нам незалежність. Втрачаємо цвіт нації.
В одну мить свою надію та опору втратили мати Марина та батько Юрій.
Без нареченого залишилася кохана дівчина Ангеліна, з якою Олександр мріяв створити сім’ю, народити дітей… Люта війна не дозволила, щоб збулася мрія двох закоханих людей. Вона назавжди розлучила їх…
Олександр прощався з сестрою Аліною та її сім’єю, вітчимом Романом, бабусями Надією та Ольгою, дядьком Олександром, тіткою Наталією, братом Ігорем, сестрою Яніною, з хрещеними батьками, кумами, похресником, з близькими, сусідами, друзями, побратимами та усіма, хто прийшов провести його у вічність.
Панахиду за загиблим воїном відслужили священники храмів Православної церкви України, греко-католицької та римо-католицької церков на чолі з архімандритом Владиславом (Федотовим), настоятелем Собору Святого Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла.
«Важко хоронити наших воїнів. А особливо важко хоронити дитя, яке хрестив. Боляче бачити цей сумний коровай, який хрещені батьки мали б ділити на весіллі… Яка ж люта і пекельна ця війна. Скільки горя, сліз і біди принесла вона в нашу державу, громаду і не одну родину... Але ми повинні вірити й пам'ятати про те, що все одно правда візьме гору і перемога буде за нами. Але дуже важкою і дорогою ціною дається нам кожен метр, кілометр нашої рідної землі. Ця ціна – це життя наших захисників, які виконують заповідь Хреста – віддають життя за ближнього», - зауважив отець Владислав у своєму зверненні до громади.
Від імені громади вклонився Герою за мужність та самопожертву і висловив співчуття рідним міський голова Олександр Супрунюк: «Гинуть хлопці, яким жити й жити. Надія і гордість батьків, сподівання на внуків... Все перекреслила кровожерлива імперія… Висловлюю щирі співчуття рідним Олександра, бо це величезна втрата. Ми повинні пам’ятати загиблих воїнів і допомагати живим. Слава Україні. Героям слава!»
Відспівували захисника в Соборі Св. Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла.
Поховали Героя на новому кладовищі у Нетішині.
Доземний уклін батькам Героя.
Вічна пам'ять Захиснику. Вічна слава Герою…
