Квітень… Місяць першого цвіту, тепла. В Україні ж цей місяць назавжди має гіркий присмак. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції відбулася найбільша техногенна катастрофа людства - аварія на одному з реакторів станції. Цьогоріч виповнюється сорок років від тих подій. Чимало. З тих пір багато чого відбулося. Та чи можна забути, просто перегорнувши сторінку історії, відправивши все це у небуття? Риторичне питання. Адже, як може забути людина дім, місце, де народилася і зростала, де залишилися частина життя, і який поспіхом довелося покидати, тоді ще не думаючи, що це назавжди. Чорнобильська трагедія - не просто техногенна катастрофа. Це подія, яка назавжди змінила життя багатьох наших співвітчизників. Тих, хто став в ряди героїв, які рятували людство від наслідків цієї страшної трагедії, тих, кому довелося починати життя з чистого аркушу, тих, хто колись оселився в наймолодшому, найкомфортнішому місті та планував там прожити життя.
Про колишню мешканку Прип’яті та одну з тих, кому довелося стати в ряди ліквідаторів практично з перших днів після аварії, розповіла директорка Нетішинського міського краєзнавчого музею Оксана Кононюк.
Валентина Василівна Сілакова - ліквідаторка аварії на ЧАЕС, переселенка із Прип’яті (міста-супутника ЧАЕС), чудова майстриня-вишивальниця, щаслива мама і бабуся. Народившись у лікарській родині, юна Валя також вирішила пов’язати своє життя з медициною, проте бажання робити всіх жінок красивими перемогло. Тож, кинувши медичний заклад, здобула професію перукаря. Вибрана робота припала до душі, згодом Валентина Василівна стане не просто майстром, а майстром вищої категорії. Перше місце її роботи -Трипільська ТЕС, куди приїхала за направленням. Там познайомилась зі своїм чоловіком. Саме його направили працювати на Чорнобильську АЕС, тож сім’я переїхала у Прип’ять. Із цим молодим, квітучим містом пов’язані найкращі спогади. Там народилась молодша донька, отримали чудову квартиру (ремонт у якій завершили практично перед самою трагедією). Молодість, друзі, знайомі. А ще - професійне визнання та кар’єрне зростання. Валентина Василівна стала завідувачкою перукарні великого побутового комбінату, яка була оснащена за останнім словом техніки.
26 квітня для більшості мешканців Прип’яті був буденним днем, діти бігали крос у школі, всі служби працювали... Жах і масштабність трагедії ще не усвідомлювались. Перші евакуйовані їхали на три дні з мінімальним набором речей. В одну із перших ночей після трагедії разом з керівником була викликана на розмову до першого секретаря міському. «Треба втримати людей», - було сказано. Багато хто і втримався, і залишився . В тому числі і родина Сілакових. Діти були відправлені до піонерського табору в Одесу. Чоловік працював на ліквідації, Валентина Василівна жила і працювала неподалік у Поліському. Працювали у дві зміни: вдень стригли ліквідаторів, військових; ввечері прали одяг військових, котрі поверталися із ліквідаційних робіт. Декілька разів довелося їздити у Прип’ять по акту здавати майно. Один раз чоловіку вдалося побувати у квартирі. Як найдорожчий скарб взяв…бабусину швейну машинку. Вона і досі є сімейним раритетом. Значно пізніше, коли організовувались поїздки у Прип’ять, п.Валентин знову відвідав їхню квартиру. Правда, із майна там залишилася лише клавіша від фортепіано.
Загалом на ліквідації родина перебувала шість місяців, до жовтня 1986 року. Після цього приїхали у Нетішин. На початках були проблеми і з роботою, і з житлом. Поступово все налагодилось. Валентина Василівна працювала в перукарнях міста ( у торговому центрі, у міській лазні), потім - в одній із організацій Управління будівництва. Переймалась жінка завжди і долею своїх колишніх земляків. Тож брала активну участь в роботі громадської організації "Спілка «Чорнобиль». Була активним учасником різного рівня заходів. Та найбільше переймалась організацією оздоровлення та відпочинку дітей-чорнобильців як в Україні, так і за кордоном. Завжди в житті було місце творчості. Пані Валентина створила не один десяток картин в техніці «вишивка шовком». У квітні 2007 року у Нетішинському музеї була організована персональна виставка робіт Валентини Сілакової «Світлий ангел надії». Це стало справжньою подією у творчому житті нашого міста.
З перших днів повномасштабного вторгнення Валентина Сілакова активно долучилась до роботи осередку територіальної оборони міста, котрий розташовувався у приміщенні гімназії «Ерудит».
Сьогодні жінка на заслуженому відпочинку. Займається творчістю, вишиваючи картини, тішиться дітьми, онуками. А ще - чекає своїх хлопчиків. Адже і син, і онук на фронті, захищають рідну країну від страшного ворога. Вона, як і всі ми, чекає перемоги!
