Стрілець-снайпер Ігор Басюк (позивний Барсік) своє останнє бойове завдання виконав 15 грудня 2023 року поблизу села Новопрокопівка Запорізької області. Вже наступного дня він вважався зниклим безвісти. Під час відступу російські окупанти забрали із собою тіло полеглого захисника. Лише після масштабного обміну тілами загиблих та проведення низки ДНК-експертиз, через два з половиною роки після загибелі, Ігор Басюк повернувся додому на щиті.
9 червня Нетішинська громада зі скорботою та невимовним болем провела Героя в останню путь. Над містом лунала легендарна «Яворина» — пісня, яку Ігор за життя попросив виконати на його похороні.
Ігор Басюк народився 29 квітня 1976 року в селі Печиводи Славутського району Хмельницької області. Саме в батьківській оселі формувався його характер - чесний, працьовитий і небайдужий до долі рідної землі.
Згодом родина Басюків переїхала до Нетішина. Після закінчення загальноосвітньої школи №1 Ігор здобув фах електрозварника у Нетішинському професійному ліцеї. Строкову військову службу проходив у Бердянську Запорізької області.
За фахом працював на підприємствах Нетішина та за кордоном. Перед мобілізацією був сантехніком у КП НМР «ЖКО». Усюди, де працював Ігор, його цінували за професіоналізм, золоті руки, відповідальність, щирість, доброту та людяність.
Ігор Басюк був мобілізований до лав Збройних Сил України 9 серпня 2023 року . Після проходження навчання у Пирятині на Полтавщині став стрільцем-снайпером 8-ї роти 3-го батальйону 117-ї окремої механізованої бригади. На його плечі лягла одна з найскладніших і найнебезпечніших бойових місій - боротьба з ворогом на передовій. Він виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, зокрема в районах населених пунктів Оріхове, Роботине, Мала-Токмачка, Комишуваха, Новопрокопівка та інших.
Незадовго до загибелі Ігор написав у соціальних мережах слова, які сьогодні звучать як заповіт: «Дорогі нетішинці, моліться за мене. Не знаю, чи повернуся».
15 грудня 2023 року він вирушив на своє останнє бойове завдання в районі Новопрокопівки на Запорізькому напрямку.
З 16 грудня вважався зниклим безвісти. Довгі два з половиною роки на його повернення чекали мама Надія Тихонівна, дружина Людмила, донька Яна, сестра Тетяна, рідні та друзі.
Навіть після смерті захисника ворог продовжив свою нелюдську війну. Відступаючи, окупанти вивезли тіло Ігоря на територію росії. Після обміну тілами загиблих воїнів та проведення необхідних експертиз особу Героя було встановлено. 29 квітня 2026 року, у день, коли Ігорю мало б виповнитися 50 років, родина отримала остаточне підтвердження його загибелі.
Під час однієї з телефонних розмов із сестрою Тетяною Ігор висловив своє останнє побажання: «Якщо зі мною щось станеться, я б хотів, щоб на моєму похороні лунала "Яворина". Родина виконала волю захисника. Саме під звуки цієї пісні 9 червня його проводжали в останню дорогу.
Віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими, колеги та небайдужі жителі Нетішинської громади.
Панахиду за загиблим воїном відслужили священники Православної церкви України.
До присутніх із прощальним словом звернувся настоятель Собору ікони Божої Матері «Неопалима Купина» отець Олег.
Щирі слова вдячності та співчуття рідним від імені громади висловив заступник міського голови Василь Мисько. Від колективу комунального підприємства «ЖКО», де працював захисник, слова шани промовила начальниця підприємства Дар'я Бровко.
Чин похорону звершили у Соборі ікони Божої Матері «Неопалима Купина».
Поховали Героя на міському цвинтарі.
У пам’яті рідних, друзів і знайомих Ігор Басюк назавжди залишиться працьовитою, щирою та життєрадісною людиною. Він любив працювати, цінував прості радощі життя, завжди був готовий допомогти іншим. Особливе місце в його житті займали риболовля та збирання грибів. Він із задоволенням проводив час на природі, знаходячи в ній спокій і натхнення. Захоплювався автомобілями, любив дорогу, техніку та все, що було пов’язане з автосправою. Близькі згадують його як людину відкритої душі, доброго товариша і надійну опору для своєї родини.
Ігор Басюк прожив життя чесної та працьовитої людини. Для рідних він був люблячим сином, чоловіком, батьком і братом, для друзів - надійним товаришем, для побратимів - мужнім воїном. Коли прийшов час боронити Україну, він став на її захист і виконав свій обов’язок до кінця.
Світла пам’ять про Ігоря назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і чекав додому.
