Започаткувати власний бізнес у 90-х роках – справа непроста. Розвивати його у 2000-х – теж не з легких. Утім криза, пов’язана з коронавірусом, виявилася найболючішою для родини Здрачуків. Уже 25 років вони займаються продажем риби. Щоб врятувати бізнес, вони перейшли на доставку. Розвозили клієнтам навіть півкілограмові замовлення. 

Родинний бізнес започаткувала Таїса Здрачук

Таїса та Володимир родом зі Славутчини. Вона – з Малого Скнита, він - з Клепачів. Відразу після закінчення школи 17-річна Тая вийшла заміж за старшого на 7 років Володимира. У 1992 році пара переїхала до Нетішина. Тоді й народилася донька Наталя.

Володимир, закінчивши Школу міліції, 10 років за фахом пропрацював у Нетішині. А Тая, відбувши декрет, у 1995 році почала робити перші кроки у торгівлі. Цьогоріч у неї ювілей – 25 років у бізнесі.

Спочатку торгувала овочами, фруктами.

- Намучилася добре, - лаконічно пригадує той час.

Народження сина Максима поставило справу на паузу. Та не надовго. На початку нульових Здрачуки вирішили змінити напрямок у бізнесі. Постало питання, чим займатися. Володимир націлився на солодощі, а ось Таїса побачила перспективу в рибному бізнесі. Тоді родина прислухалася до жіночої інтуїції і не прогадала.

- Взяли на пробу солону тюльку у відрах та кілька ящиків з хеком, скумбрією, мойвою. Виставили навпроти старого м’ясного павільйону на великому ринку і… за пів години все продали, - пригадує початок «рибного» бізнесу пані Таїса.

Поступово сімейна справа почала набирати обертів. Та легко не було. Малі діти чекали вдома. Залишивши молодшого Максима на старшу на 7 років Наталю, Таїса бігла на кілька годин на базар, а тоді – стрімголов летіла додому, до дітей.

Володимир – постачальник, Таїса – бухгалтерка та продавчиня, син Максим – надійний помічник

У родинному бізнесі Здрачуків все налагоджено. Глава родини Володимир Анатолійович займається поставками.

- Щоб мати хороший бізнес, треба колесити по всій Україні: Житомир, Київ, Тернопіль… Якщо поїдеш лише на одну гуртову базу – не буде ні асортименту, ні прибутку», - ділиться секретами.

Називає й країни походження товару – Норвегія, Ісландія, Туреччина, Іспанія, Нова Зеландія.

Таїса Сергіївна – бухгалтерка та продавчиня. Вона переконана, що нетішинці – хороші клієнти, з ними легко знайти спільну мову. Вона людям вірить. Якщо комусь бракує грошей, готова дати товар у позику. За всі роки торгівлі, зауважує жінка, не було випадку, щоб хтось не повернув борг.

З часом, відзначає пані Таїса, «рибні смаки» нетішинців змінилися. Якщо раніше полюбляли хек та мойву, зараз попит має скумбрія, мерлуза, норвезький оселедець. Беруть і копчену рибу.

Купують нетішинці і дорожчі морські делікатеси – дорадо, сібас, сьомгу, різні види креветок. “Бо все - свіжайше”. Це улюблений вираз Таїси Здрачук.

Син Максим – теж підприємець. Найголовніше для нього, щоб покупці залишилися задоволеними.

Проте у торгівлі буває різне: якщо трапиться брак – його готові забрати назад та повернути гроші. Хоча, кажуть, що воліють викинути, аніж продати людям абищо. Та бувають і курйозні моменти.

- Одного разу покупчиня довго вибирала солоного норвезького оселедця, - розповідає Таїса Здрачук. -  Допитувалася, чи свіжий, чи не надто солоний, чи кісток не забагато. Переконувала, якщо не сподобається, то зі скандалом поверне назад. Я вже готова була віддати його їй задарма. Але якось купила…Через пів години знову прийшла. Я побачила, аж ноги потерпли. Ну, думаю, буде вертати. Аж ні. «Давайте ще, - каже. – Бо поки варилася картопля, того оселедця з’їли. А треба ще й до картоплі”.

«Це важка робота. За цілий день можна й не присісти»

Раніше Здрачуки торгували у наметах, зараз мають спеціально обладнаного залізного контейнера.

-   Дуже дякую тому хто поставив ці павільйончики. Це просто Божа благодать. Бо ті намети вітром перекидало, рвало, дощами мочило… Зараз набагато легше торгувати, - розповідає жінка.

Власний бізнес – це тяжка робота день у день, без вихідних – з 9 до 19 години.

- За весь день можна й не присісти. Приходиш додому, готуєш їсти і лише в 9-тій вечора розумієш, що вперше за день сіла… і то, щоб повечеряти, - розповідає жінка.

Найтяжче взимку: риба замерзла, непросто відбити тушку від тушки.

- Щоб не одягнула, а в ноги обов’язково змерзнеш, - розповідає жінка. Задубілими руками іноді й поліетиленового пакетика не розгорнеш.

На невеличкий Нетішин Здрачуки заможні люди. А відтак десь і людська заздрість причаїлася.

- Бувають різні випадки. Зазвичай, я кажу заздрісникам: “станьте і спробуйте самі”, - з сумом каже жінка.

За 25 років роботи криза, пов’язана з коронавірусом, вдарила по бізнесу найсильніше

- Найсерйозніша криза, яку довелося пережити за 25 років торгівлі, – це нинішня, пов’язана з коронавірусом, - розповідає співрозмовниця.

У перші дні карантину нетішинці робили запаси, тому морська риба мала попит. Люди шикувалися в чергу перед яткою Таїси та Володимира. Підприємці змушені були терміново поповнити запаси. Оскільки реалізовують продукти харчування, розраховували, що їхній контейнер на «зеленому» ринку не закриють на карантин. Та не так сталося, як гадалося. Весь ринок закрили.

- Просила дати хоча б два дні, щоб розпродати товар. Не дозволили, - пригадує жінка.

Виручило те, що у підприємців є машина, обладнана рефрижератором. Перейшли на доставку. Цю роботу взяв на себе син Максим.

На мобільний телефон пані Таїси, зазначений в оголошеннях у соцмережах, почали масово телефонувати нетішинці, просили підвезти товар. Особливий ажіотаж був перед Великоднем.

- Важко працювати, коли перед тобою вишикувалася черга, а ще важче - коли телефонує 60 людей і просить про доставку, - пригадує жінка. - Хтось замовляє кілька кілограмів риби, а хтось – пів кілограма тюлечки і просить привезти рівно о 13.05, бо в 13.10 вже піде на дачу.

Внаслідок карантину підприємці зазнали збитків, але Таїса Здрачук до ситуації поставилася по-філософськи.

- Буває все, - каже. - І злети, і падіння. Все потрібно пережити.

Відновлення роботи «зеленого» ринку однаково чекали і покупці, і підприємці. «Раді вас бачити», - вітали один одного словами. Єдина незручність післякарантинної роботи -  важко працювати у масці.

- Я в ній задихаюсь за цілий день, - каже жінка.

Цікаво, що, за словами нашої співрозмовниці, після послаблення карантину попит на рибу лише зріс, як і платоспроможність нетішинців.

- Можливо, турбота про зміцнення імунітету, ажіотаж навколо коронавірусу змусили нетішинців уважніше поставитися до власного здоров’я і збільшити кількість риби в раціоні, - припускає жінка.

Риба у будь-якому вигляді – улюблена страва і самих підприємців. Вони її запікають, смажать, тушать, а двічі на тиждень ще й готують рибні супи...

- В Україні складно розвивати власну справу? – запитую насамкінець розмови.

- Мені вже ні. Я б сказала, що можна всього добитися, аби тільки трудитися, - відповідає. - Часом дощ, сніг чи завірюха, аж з дому виходити не хочеться, а ти змушуєш себе йти і працювати…

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися