Вишита сорочка в житті українців – це не просто ужиткова річ. Це - символ, оберіг роду. Про сорочку-благословіння від мами й бабусі Нетішин.City розповідають одразу дві нетішинки: мама Оксана Стоянівська, заступник директора з виховної роботи зош №2, та її молодша донька Анна. Мамина сорочка – оберіг та благословення – зіграла свою роль у житті кожної з них.
"Вишиванку я одягала ще в ранньому дитинстві"
"Останнім часом українські вишиванки та вишиті речі стають популярнішими за будь-який модний бренд, - розповідає Оксана Стоянівська. - Скільки пам’ятаю, вишиті речі супроводжували моє життя: рушники, скатертини, «доріжки», серветки, подушечки, пілочки… І все це вишивалось маминими вправними руками. Та найкращою і найбажанішою була вишита сорочечка.
Вишиванку я одягала ще в ранньому дитинстві. Найбільше запам’яталась вишита квітами та калиною традиційними чорними та червоними нитками. Потім у мене була сорочка, яку мама вишила собі, але ж доньці, як часто буває, вона більше пасувала. Цю сорочку я подарувала у нашу шкільну костюмерну.
Уже дорослою я відшукала візерунок своєї першої сорочечки і вирішила, що таку ж саму вишию внучкам, бо доньки носили мою, ще дівочу, сорочку.
У роки моєї юності саме такі вишиванки були «писком моди». Я, студентка Дубнівського педагогічного училища, не раз ловила на собі заздрісні погляди оточуючих. Не багато дівчат могли похвалитися таким маминим оберегом.
Пройшли роки, і з маминого сховку дістала мою вишиванку для моєї старшої доньки. Сорочку вона одягала на шкільні свята старшокласницею.
Та життя не стоїть на місці. І ось уже в маминій сорочці менша донька. Для неї це дуже важливий оберіг, адже вишиванка стала символом ідентичності, єднання поколінь, материнського благословіння.
Тепер моя сорочка лежить у сховку і чекає, коли уже внучки зможуть одягнути сімейний оберіг, адже ось уже понад тридцять років цей улюблений одяг супроводжує наше життя. Сподіваюсь, що для них це буде не лише одягом, а й частинкою душі, яку передали прабабуся та бабуся.
"Для мене ця вишиванка – предмет гордості, бо її передала мені мама, а їй – її мама, моя бабуся"
"Вишиванка - це неймовірний стиль одягу, яка для кожного має якесь окреме значення. Для когось - це просто частина українського вбрання, а для когось – це пам'ятка, спогад, історія..., - доповнює маму Анна Стоянівська.- Для мене особисто ця вишиванка є окремою гордістю. А знаєте чому? Тому, що вона мені передалася від мами, яку для неї вишила моя бабуся – майстриня на всі руки.
Моя матуся носила цю сорочку в студентські роки, старша сестра - в 16-17 років. Нарешті естафета прийшла і до мене. Я одягнула цю реліквію в 11-12 років.
Спочатку вважала, що бабусина вишиванка не така цікава, як сучасні сорочки, навіть деякий час соромилася одягати її. Та згодом зрозуміла, що вона - особлива. Я почала гордитися цим неймовірним вишитим оберегом. Особливо, коли люди звертали увагу, цікавитися, де купила, за скільки. Я ж відповідала, що ця сорочка унікальна, такої ніде у світі немає, тому що вона - сімейна реліквія, яка передалась мені від найрідніших людей і це множило захоплення знайомих.
На жаль, я вже виросла і більше не зможу одягнути цей оберіг, але планую в майбутньому подарувати її для своєї доньки. Покажу їй творчість українського народу та вправність рук прабабусі, якою вона повинна гордитися.
Я думаю, що кожна людина повинна пишатися вишитою пам’яттю роду - цим неймовірним скарбом предків і сподіваюся, що майбутнє покоління збереже цю неймовірну красу".
