Їхній «керамічний» бренд зародився у Львові. Там і отримав визнання серед клієнтів та колег. Проте розвивати його подружжя Олександри Згуро та Андрія Бормового приїхало до Нетішина. На карантині продажі, безперечно, впали, проте звільнився час для творчості, пошуку нових ідей. Тепер на їхніх тарілках з’явився графічний розпис, що нагадує тату на кераміці.
Народження бренду
«Коли любиш те, що робиш, то стирається межа між відпочинком і роботою, буднями і вихідними, – вважає Олександра Згуро, засновниця сімейної майстерні кераміки «Zguro Ceramics».
Олександра – нетішинка. Отримавши перші мистецькі навички у Нетішинській художній школі, дівчина вступила до Львівської академії мистецтв на кафедру «Художня кераміка». Після закінчення навчання почала розписувати кераміку на одному із львівських підприємств.
Роботодавець дозволив Саші використовувати для творчих пошуків його матеріал та печі для випалювання. Так, у перервах між основною роботою зародився бренд «Zguro Ceramics». Спочатку це була чиста творчість: Олександра виставляла свої унікальні роботи (тарілки, чашки, предмети декору) на мистецьких виставках. Згодом – почала давати на продаж у магазини. Творчим процесом зацікавився колега та майбутній чоловік Андрій Бормовий.
«Спочатку – це було хобі після роботи, – каже він. – Потім зрозуміли, що з таким хобі на роботу вже не вистачає часу. З’явився мінімальний прибуток. Тоді вирішили, що настав час займатися своєю справою, а не працювати на когось».
У Нетішині щасливі
Кількість замовлень зростала, потрібно було розширятися. «А ціни у Львові на оренду, комуналку, електрику – просто космос», – мало не в один голос каже подружжя. Тому вибір впав на Нетішин – батьківщину Олександри. Тут, додає Андрій, вони – щасливі. Не потрібно жити у постійній метушні, витрачаючи час на затори, дорогу. Все поряд. До того ж – все значно дешевше.
«Коли ти живеш у Львові, ти не бачиш Львова», – пояснює Олександра. Зараз, провідуючи тамтешню родину, вони більше гуляють містом, аніж живучи там.
Отож півтора року тому пара переїхала до Нетішина. Фактично розпочинали з п’ятьма тисячами доларів в кишені. Виручало те, що Андрій – технік-механік за освітою, і більшість обладнання змайстрував власноруч. Нині винаймають приміщення на базі місцевої автомайстерні на вулиці Млиновій.
У невеликій кімнаті стоїть піч для випалювання кераміки. Її Андрій сконструював ще у Львові. «Я зробив кілька тестових випалів, все пройшло добре, а тоді вже спакував речі та поїхав у Нетішин», – каже Андрій. Чоловік власноруч виготовив і глазурувальні бокси (для нанесення глазурі), стелажі. Подружжя витратилося лише на матеріали.
Роботи від Zguro унікальні або у кількох екземплярах
Від ідеї до готового виробу проходить місяць. Унікальними є світильники з виліпленими вручну елементами, а ось із чашок, тарілок за бажанням можна зібрати сервіз.
Олександра працює в техніці шлікерного лиття (рідкої глини) в гіпсові форми. Вона дає змогу відтворювати складні форми, робити їх легкими з тонкими стінками. Дизайн майбутніх виробів вигадує Саша. Спочатку виліплює задумане з глини.
Далі до роботи підключається Андрій: з глиняної моделі знімає гіпсову форму. А тоді вже разом заливають до неї шлікер – рідку глину. Через пів дня з форми дістають сирий виріб, на який Олександра наносить рельєф. Потім роблять перший, утильний випал (900°), глазурування (покриття спеціальною глазур'ю), другий випал (1080°). І виріб готовий.
Спеціальну глину подружжя замовляє у Слов`янську. Кажуть, накопати власноруч під Нетішином не вийде, адже тоді доведеться придбати ще й спеціальне устаткування для її очищення.
У побуті подружжя користується посудом власного виробництва.
«Кожен виріб маємо протестувати, пересвідчитися, чи зручно, практично. Наприклад, перейшли на матову глазур, тому що вона краще витримує перепади температур. Весь посуд можна використовувати у мікрохвильовці, мити у посудомийній машині», – коментує жінка.
На карантині народилася нова техніка розпису
«Та як провели карантин? Сиділи в майстерні. Працювали», – каже Олександра Згуро. Проте саме цей період став багатим на творчі ідеї. Жінка працювала над ідеєю монохромного розпису кераміки, яку втілила відразу після карантину. Це графічний розпис, наче тату. Він наноситься пігментом на сиру глазур до випалу, після чого випалюється при t 1080°.Тому малюнок не тьмяніє, не шкрябається і не змивається.
Як розповідає подружжя, на початку карантину було дуже важко та й зараз нелегко. Продажі впали на 50%. Окремі магазини у період карантину нічого не продавали. Основний акцент довелося зробити на продажах через інтернет. Щоб зацікавити потенційних клієнтів, ввели спеціальну карантинну знижку – 20%.
Клієнти повернулися влітку. У серпні деякі магазини навіть робили додаткові замовлення.
У планах – порцеляновий посуд
Посуд ручної роботи від «Zguro Ceramics» коштує від 200 гривень за штуку. Подружжя реалізовує свій товар через соціальні мережі, магазини українського хендмейду у Києві, Львові, Житомирі та Вінниці, а також на мистецьких виставках, форумах у великих містах. Саме там покупці та власники магазинів можуть ознайомитися з асортиментом нетішинських митців.
До речі, мох подружжя замовляє у скандинавських країнах. Він не змінює колір і фактуру до 10 років. На злобу дня Андрій на одну з таких голівок-кашпо начепив захисну керамічну маску.
«У нас так само є сезон продажів – осінь-зима, коли люди повертаються з відпусток і починають більше уваги приділяти домашньому затишку. І, звичайно, – перед святами. Часто беруть на подарунок або для себе після ремонту. Так і кажуть: «Зроблю ремонт – куплю у вас посуд», – говорить Олександра.
Хоча вартість матеріалів зростає, ціну на вироби не піднімають. Кажуть, що на ринку товарів ручної роботи, ціна у них середня, а на деякий посуд – навіть низька.
Незабаром подружжя Олександри Згуро та Андрія Бормового планує перейти до виготовлення порцелянового посуду. Матеріал доведеться замовляти за кордоном, а для його випалювання – поставити, як каже Олександра, гігантську піч.
