Нещодавно Галині Федорчук, матері шістьох дітей, присвоїли почесне звання «Мати-героїня».
Галина Федорчук стала матір’ю у 21. Діти народжувалися один за одним. А ще город, господарство, домашні клопоти… Допомоги та підтримки не було звідки чекати. Тож було всього: і труднощі, і сльози, і розпач. Рік за роком - і діти підросли. Найстаршій Каті вже вісімнадцять, здобуває професію в Нетішинському професійному ліцеї. Саша закінчив 9 класів і також планує своє майбутнє. Середні Таня і Майя підуть до 9 та 8 класу. Сергійко перейшов до 4-го, а найменшенька Маринка – до другого… Сьогодні у матері - сльози радості та гордості за дітей, бо вони у неї - справжні помічники. Вони - найкращі. Про будні матері-героїні читайте у матеріалі Нетішин.City
Робочий день у пані Галини розпочинається о 4.30
«Прокидаюся о 4.30, п’ю каву й йду доїти корову», - розповідає Галина Федорчук про початок свого робочого дня. Доводить до ладу молочну продукцію, вигонить корову, разом з чоловіком виводить коней на пасовисько.
Далі готує сніданок. До школи діти обов’язково мають йти нагодованими. Одразу за дітьми поспішає на роботу й вона. Чоловік залишається на господарстві.
За обідню перерву Галина встигає приготувати обід. Особливо люблять її діти червоний борщ, тож варить його часто-густо. «У мене щодня має бути свіженький суп чи борщ. Ну, який він на другий день! Не смачний», - ділиться своїми секретами мати.
Не менш насичений й вечір жінки. Город, кухня, господарство… У матері шести дітей клопотів вистачає. Коли діти були меншими – вечеря була, звісно, на ній. А зараз старші діти допомагають. Вже й молодші сабі раду дадуть: найпростіше приготують – яйця, картоплю і зварять, і попосмажать. Галина ж за вечір, коли корова прийде з пасовиська, має розвести своїм постійним клієнтам свіженьке молоко та сир. Під під’їзд доставляє, а то й по квартирах розносить. «А що робити? Не всі діти люблять молочне. Тож продаю. А взамін купую їм те, що вони хочуть. Звісно, щось смачненьке», - продовжує розмову.
Дивуєшся, скільки домашніх справ встигає за день жінка переробити. Додає ритму у її життя надійний помічник скутер. Саме тому, каже жінка, всюди встигає. Знайомі дивуються, як вона «перелітає» через місток на каналі, що в районі Набережної, на свою рідну Підгірну. «Вже звикла», - жартома відповідає жінка.
Закінчується день близько опівночі.
«Як не будемо працювати, то й нічого не матимемо»
Шостий рік Галина працює в ЖКО робітником з комплексного прибирання. «Одразу після школи пішла на ферму дояркою. У сім’ї - я найменша, батьки не хотіли від себе відпускати», - розповідає жінка, - тож на навчання не пустили...».
Та Галина не нарікає на своє життя. «Я – щаслива жінка. У мене чудові діти. Мені є для кого і заради кого жити. Шкода тільки, що мої батьки не бачать внуків. Молодими пішли з життя. Матері вже немає 16 років, батька – 9», - довідуємося з уст нашої героїні.
Та робота – то тільки частинка життя. Родина Федрчуків має власну хату, яка дісталася у спадок від Галининих батьків. Городу до гектара, чимале господарство – пара коней, корова, теля, п’ятеро свиней, кури, ну і, як годиться, кіт та собака. Тож цілий день є біля чого працювати. Та сьогодні для Федорчуків – це не проблема. В усьому допомагають діти. І на городі, і в хаті, і на кухні. «Як не будемо працювати – нічого не матимемо», - завжди наголошує дітям. Привчає, щоб в хаті було завжди чисто, аби не соромно було, якщо хтось зайде до хати, та й самим приємно.
Найкращі подарунки – дитячі поцілунки
Не роботою єдиною живуть Федорчуки. Знаходять час і для сімейного відпочинку. Дні народження дітей – головні свята в їхній родині. Великих святкувань не влаштовують. Головне мають бути подарунки дітям і святковий торт. Обов’язково вітають батьків й діти. Галина ж особливих подарунків не чекає. «Найкращі подарунки – дитячі поцілунки», - зізнається мати. – Ви не уявляєте, як це приємно: я не встигла ще встати, а діти тебе обнімають, цілують, вітають. Хіба потрібні ще якісь подарунки?!».
Матері кожної дитини жаль: бо котрого пальця не вріж - болить
Як можна розділити материнську любов на шістьох дітей? «Для кожного – своя частинка любові. Когось потрібно обняти чи поцілувати, іншим у цей момент важливо допомогти порадою, теплим словом, а когось обов’язково треба підтримати… Матері кожної дитини жаль: бо котрого пальця не вріж - болить, і цей палець вріж - болить, і цього вріж - всі однаково болять: так і в матері діти - усіх однаково шкода", - чуємо у відповідь.
«А коли зі школи поприходять, кожен хоче щось своє розповісти, усіх потрібно вислухати, увагу приділити, тож кажу: «Давайте по черзі». Навіть не уявляю, що це має бути, коли діти виростуть і порозходяться з дому. Коли в школі чи десь на прогулянці, годину-другу немає вдома – хата порожня і стає якось не по собі", - продовжує розповідь жінка.
Звісно, діти мають бути нагодовані, одягнені не гірше за інших. А ще Галина змалечку обов’язково привчає до робити. Це згодиться в життя, переконана. Щоб і їсти вміли приготувати, і прибрати за собою, посуд помити. Однієї любові замало, зізнається мати. Тож повчає дітей, щоб, не дай Боже, не крали, не курили, не потрапили в погану компанію. Обов’язково має знати, де вони, особливо старші, з ким, коли будуть вдома. А якщо вже пізня година - то й очей не стулить, поки не прийдуть. А якщо потрібно – то й готова заступитися за своїх дітей.
Діти попідростали, тож мати мріє, щоб все у житті склалося якнайкраще: опанували професію до душі, знайшли свою долю. Та найголовніше - щоб діти виросли здоровими.
Берегтиме нагороду внукам
Сьогодні далеко не кожна жінка відважується на другу, а тим паче на третю дитину. Народити і гарно виховати шестеро дітей – у наші дні це справжній подвиг.
Та 40-річна Галина Федорчук це сприймає як належне. Проте почесним званням України «Мати-героїня», яке їй присвоїли нещодавно, дуже гордиться. «Після нагородження емоції просто переповнювали. Перед очима наче пробігли роки, коли діти народжувалися, робили перші кроки, говорили, йшли до школи… Я тепер думаю: і коли вони виросли…», - ділиться наша героїня.
Після нагородження з медаллю і великим букетом, як на крилах, жінка летіла додому, де її з нетерпінням чекали діти - ті, ким і заради кого вона живе. Бо ж це їхня спільна відзнака. Берегтиме її внукам. Каже, що їх, мабуть, буде любити ще більше за дітей.
Тож дай, Боже, гарної долі дітям Федорчуків, а пані Галині з чоловіком Василем дочекатися багато внуків і правнуків.
