Карантин – це час випробування чи можливостей? Для кожного з нас по-різному. Хтось чорну смугу використав, як злітну. А хтось просто відпочив у колі сім’ї. І кожен з цих варіантів крутий і правильний, бо індивідуальний.
«Нетішин.City» поцікавився у містян, як вони провели цей карантин. Окремі відповіді, не будемо приховувати, вразили і надихнули.
Ірина Поліщук
перукарка, приватний підприємець
- Перший тиждень карантину мене ковбасило. Він на мене, як, напевне, і на всіх звалився, як сніг на голову. Я трохи розгубилася, бо без роботи різко залишилася вся моя родина. В один день звільнили з роботи молодшого сина з невісткою, в яких двоє дітей. Так само без роботи залишився і старший син. Таким чином для своєї сім’ї я стала Мойсеєм.
До того ж, ЖКО - управитель будинку, в якому розміщена моя перукарня, - відмовилося скасувати на період карантину орендну плату. За що жити?
За тиждень я трохи оговталася і прийняла рішення індивідуально працювати перукарем. Закупила всі деззасоби, респіратори і рукавички. Приймала по одній людині на годину. І я, і клієнти дотримувалися всіх протиепідеміологічних заходів. До мене почали звертатися працівники ХАЕС, які раніше їздили стригтися у Рівне та Хмельницький. Я дякую цим людям за довіру. Вони фактично врятували мою сім’ю від голоду.
Дмитро Фісюков
курсант 4 курсу Львівського державного університету безпеки життєдіяльності
- Під час карантину, безперечно, більше часу намагався проводити вдома.
Проте, коли зателефонували з університету і запропонували спробувати себе у ролі волонтера, – погодився відразу. Потрібно було у рідному місті допомогти людям з групи ризику.
Разом з товаришем Владиславом Поліщуком, курсантом третього курсу, ми звернулися до рятувальників 3-го ДПРЗ і нас спрямували до Нетішинського терцентру соціального обслуговування.
Першим нашим завданням було передати продуктовий набір безхатьку, який лікувався у нашій медсанчастині. До нього нас не пустили, тому ми передали пакунок через медсестер. Напередодні Великодня ми рознесли 16 продуктових наборів літнім людям, інвалідам. У терцентрі нам давали пакунки, адреси, а рятувальники підказували найближчий маршрут. У рукавичках та респіраторах ми доставляли пакунки до дверей.
Віктор Звонцев
фотограф, керівник нетішинської школи "Savvy Nation"
- Основним позитивним моментом карантину є зближення з родиною. Ми більше часу проводили разом.
За цей час вперше в житті створив тренінговий курс Віктора Звонцева «Фотографуй краще». Його пройшла понад сотня людей з України та Польщі. В цей час і сам розвивався: записався на дистанційний курс від білоруських акторів «Мій голос – мій актив».
І ніхто не скасовував фізичну працю на городі. Разом з дружиною, фітнес-тренером Вікторією, засадили присадибну ділянку руколою, зібрали врожай – їмо самі і пропонуємо нетішинцям. Стараємося розвиватися у різних напрямках.
З негативного: школа фінансової грамотності, психологічного розвитку "Savvy Nation", якою займаюся, зараз не на часі. На першому місці стоїть виживання, а не розвиток. Податки ж ніхто не скасував. Та головне - гарний настрій, позитивні вібрації та все буде добре.
Віталіна Ваник
логопед Нетішинського центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю
- Карантин використовую з користю. За цей час пройшла вже понад десять фахових онлайн-курсів по логопедії, корекційній педагогіці. Долучилася до створення онлайн бібліотеки методичних матеріалів для вчителів платформи «Всеосвіта», за що отримала Подяку.
Дистанційно здала сесію на магістратурі Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Пишу дипломну роботу.
Продовжую працювати з дітьми з інвалідністю, вихованцями центру. Через вайбер скидаю батькам завдання, а вони - у відповідь відправляють фотозвіт. Скажу відверто, якщо батьки серйозно ставляться до виконання завдань – така робота дає позитивний результат.
Антоніна Цибульська
пенсіонерка, педагог за освітою
- Випробування карантином далося нелегко, але зробило нас, очевидно, сильнішими, змусило відшукати в собі щось нове. Він дав поштовх до пошуку не тільки нових форм дистанційного навчання, а спілкування. Перші тижні на вулицю не виходила взагалі, тож запоєм читала книги. Я так захопилася нашою сучасною українською літературою! Відкрила для себе нових і сучасних письменників, а з деякими з них навіть познайомилася і спілкувалася. До чого дійшли сучасні технології! Зацікавилася й мистецтвом, подружилася у соцмережах з художниками з Києва, Одеси, Дніпра.
Під час карантину на деякий час навіть повернулася в дитинство. Так склалося, що внуки, другокласник і четвертокласниця, два тижні жили разом з нами. Ми днями практично не виходили з дому. Навантаження на кухні – то одне. А от чим дітей зайняти – справа не з легких! І футбол, і естафети, рольові ігри, клеїли, малювали…. Ну і, звісно, уроки. Буду відвертою, навіть у початкових класах шкільна програма дуже складна.
А ще карантин допоміг мені знайти подругу, яка мешкає у Вінниці. Ми не бачилася 39 років! Все це, звісно, завдяки моїм внукам. Ми ж у цих комп’ютерних технологіях менш «продвинуті». Тож тепер ми з подругою чи не щодня звітуємо одна одній, що, де, як. Вже не можемо дочекатися, коли закінчиться цей карантин і ми нарешті зустрінемося.
Дай, Боже, щоб ми якнайшвидше повернулися до звичного життя. І здоров’я нам усім!
