14 квітня Нетішинська громада знову одягла жалобні стрічки. На щиті повернувся 25-річний Герой Вадим Тітов (позивний Космонавт).
Траурний кортеж мешканці громади зустрічали «живим коридором» пошани. Схилені голови, розгорнуті державні прапори та квіти, омиті сльозами, — так нетішинці дякували воїну за те, що він до останнього подиху тримав небо над нами.
Війна безжально вириває з наших лав найкращих. Україна втратила ще одного воїна, справжнього патріота – Вадима Тітова, який віддав життя за свободу й майбутнє своєї Батьківщини.
Життєвий шлях Вадима Тітова був сповнений прагнення до знань, професійного зростання та щирого служіння своїй країні.
Народився і виріс у місті Нетішині. Навчався у загальноосвітній школі №1. Знання давалися йому легко. Особливо захоплювався історією та географією. У 2017 році вступив до Київського національного торговельно-економічного університету, обравши спеціальність «Харчові технології».
Вадим мав справжній хист до кулінарії: постійно експериментував, удосконалював свої вміння та створював вишукані страви. Свій талант яскраво проявив під час літньої практики в Італії, де завдяки наполегливості й майстерності швидко став «правою рукою» шеф-кухаря.
Паралельно з навчанням працював на складі квітів. Після здобуття вищої освіти у 2021 році продовжив працювати в цій сфері, згодом обійнявши посаду у відділі закупівель.
Після 25-річчя Вадим Тітов планував пов’язати своє життя з оборонною промисловістю — працювати на підприємстві з виробництва дронів. Проте доля розпорядилася по-іншому: 6 серпня 2025 року його було призвано на військову службу до лав Збройних Сил України в місті Києві.
Вадим успішно пройшов базову військову підготовку у складі 5-ї окремої штурмової Київської бригади, де швидко опанував необхідні навички. З листопада 2025 року виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Позивний «Космонавт» отримав від командира — той дав його, почувши прізвище бійця.
30 березня 2026 року під час виконання бойового завдання старший солдат Вадим Тітов зазнав численних важких поранень. Його доправили до військового шпиталю у Запоріжжя, де лікарі до останнього боролися за його життя. На жаль, 4 квітня 2026 року серце Героя зупинилося. Воїну було лише 25... Життя захисника обірвалося, коли попереду, здавалося б, цілий всесвіт можливостей…
Вадим був глибокою та всебічно розвиненою людиною. Захоплювався філософською й історичною літературою, був цікавим співрозмовником, легко знаходив спільну мову з людьми. Рідні та близькі згадують його як доброзичливого, люблячого й турботливого сина, а також надійного друга, який завжди був готовий допомогти — і словом, і ділом.
14 квітня навколішки, живим коридором, з національною символікою нетішинці зустріли і провели воїна в останню дорогу. Доземно вклонитися на прощання прийшли сотні містян, рідні, близькі, друзі, знайомі, однокласники захисника. У глибокій скорботі батьки, брат з дружиною, двоє племінників, хрещена мати з родиною.
Панахиду за загиблим воїном відслужили священники Православної церкви України.
Відспівали воїна у Соборі Св. архістратига Божого Михаїла та архангела Гавриїла ПЦУ.
Поховали Героя з усіма військовими почестями у рідному місті.
Прикро і боляче, що такі молоді, сильні, мужні сини гинуть. Адже вони могли б ще багато зробити для своїх родин, нашої громади та України.
Немає слів, якими можна було б полегшити біль втрати та висловити співчуття рідним. Нехай Господь дасть вам сили пережити це випробування.
