Знову море синьо-жовтих квітів, «живий коридор» на узбіччях вулиць, українські прапори, невимовний жаль, біль та розпач від втрати переповнив Нетішинську громаду. На жаль, війна триває та приносить нові імена, що йдуть у вічність... 15 січня нетішинці зустріли та провели в останню земну дорогу Героя Михайла Надаховського. Восени йому виповнилося лише 30... Як боляче! Втрачаємо цвіт нації.
Михайло Надаховський народився 18 листопада 1994 року. Навчався у Нетішинських школах №1 та №2. З відзнакою закінчив Нетішинське професійне училище, де опанував фах електрогазозварника. Вищу освіту здобув у Луцькому національному технічному університеті. Ще студентом почав працювати на Луцькому заводі Modern Expo - спочатку електрозварником, потім начальником зміни, IT-лідером…
На військову службу Михайла мобілізували 6 липня 2024 року Камінь-Каширським РТЦК та СП Волинської області. З вересня військовослужбовець перебував у зоні бойових дій. Михайло Надаховський, позивний Вел, був солдатом, командиром розвідувального відділення розвідувальної роти в/ч А0281. Воював на курщині. Після закінчення сержантських курсів у Слов’янську у грудні минулого року приїздив додому у відпустку. Востаннє...
6 січня, виконуючи бойове завдання, захисник поліг на полі бою за Україну, за її свободу та незалежність.
Осиротіла громада, осиротіла Україна, бо втратила ще одного воїна, свого захисника, залишивши непоправний біль скорботи у серцях рідних - доньки Емілії, мами Алли, батька Віталія, який також став на захист країни, сестри Ірини та її чоловіка Дмитра, теж військовослужбовця, племінників Вероніки та Нікіти, бабусі Олени та дідуся Андрія.
15 січня підтримати родину та віддати шану воїну, який непохитно боронив Україну від окупантів, на центральну площу міста прийшли знайомі, друзі, вчителі, однокласники, побратими, духівництво, представники влади та усі небайдужі жителі громади. Велелюдним було прощання й біля рідної домівки захисника, де пройшло його дитинство та шкільні роки.
За спокій душі воїна Михайла піднеслася спільна молитва священників храмів Православної церкви України та греко-католицької церкви.
З прощальною промовою до громади та родини звернувся отець Павло, настоятель храму св. Івана Богослова УГКЦ: «Михайло – приклад для всіх нас, приклад до боротьби. Михайло йде від нас як справжній воїн, як справжній Герой. На полі бою… Зі зброєю в руках, обличчя в обличчя до ворога… У колах, де цінується честь і мужність, смерть воїна на полі бою - це найвища заслуга. Ми сьогодні молимося, щоб Господь упокоїв його душу. Ми дякуємо тобі, брате! Ми просимо, щоб Господь, цю Україну, за яку ти пролив свою кров, за яку ти віддав своє життя, благословив. Ми просимо, аби він дав мудрості кожному з нас і наше серце було відкритим, мудрості, щоб ми збудували Україну, заради якої ти поклав своє життя».
Від імені громади співчуття родині висловив заступник міського голови Василь Мисько: «Неможливо збагнути той біль, який відчувають мати, батько, які стоять перед домовиною свого сина… Зі слів рідних, Михайло був найкращим сином. Надзвичайно вимогливим до себе і до своїх побратимів. Пройшовши навчання у школі сержантів, він став командиром. Це велика відповідальність не тільки за себе, а й за життя інших воїнів. Михайло казав, що війна - це не найстрашніше, коли заглянув в очі матерів, відправляючи побратимів на щиті у рідні місця. Цей страх він так і не подолав… Висловлюю щирі слова поваги і вдячності батькам, родині, в якій виріс справжній воїн, який став на захист кожного з нас». Посадовець також подякував нетішинцям, які прийшли віддати шану Герою, бо це, за його словами, підтримка для родини, це те, що нас об’єднує, вселяє віру в перемогу.
На громадському прощанні слово взяв й командир підрозділу, в якому служив Михайло Надаховський: «Михайло продовжує служити в нашому підрозділі, тому що він навічно внесений у його списки. Щодня, під час вечірньої перевірки, ми згадуємо наших бойових побратимів. Міша був справжнім Героєм, справжнім воїном. За досить короткий термін він опанував спеціальність розвідника і став командиром розвідувального відділення. Виконував такі завдання, від яких відмовлялися спецпідрозділи. Ніколи не бачив в його очах страху, смутку. Щоб не траплялося, він завжди був усміхненим. Був душею компанії, лідером. У своєму останньому бою він не кинув групу. Він знав, що це кінець, бо їх оточували, але не випустив зброю з рук і продовжував нищити ворога. І по рації передавав привіт своїм побратимам… Він залишився у наших серцях Героєм. Дякую батькам, що виховали такого сина. Він був опорою мені як командиру. Дуже прошу вас кожного разу, коли відповідаєте на «Слава Україні!» - «Героям слава!», вкладайте в це гасло й ім’я Героя Михайла».
По завершенні церемонії прощання домовину з тілом загиблого захисника пронесли на руках центральними вулицями міста до Собору Святого Архистратига Михаїла та Архангела Гавриїла, де й було звершено чин похорону.
Поховали Героя на міському кладовищі з усіма військовими почестями. Трикратний салют сповістив про те, що віднині тут спочиває вірний син України, який поклав своє життя на вівтар Перемоги.
Михайло став іще одним небесним воїном, ще одним Героєм, який залишиться навіки в пам’яті нашої громади. Нехай ця світла пам’ять служить болючим нагадуванням про те, яким шляхом маємо йти і яких цінностей дотримуватись, щоб бути гідними великої жертви, яку складають за Україну її відважні сини. Герої не вмирають!
Редакція Нетішин.city висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!
