Пекучий біль і гіркий смуток війни знову торкнувся нашої громади. На щиті повернувся додому захисник Дмитро Олексюк. 10 січня рідні, священнослужителі, побратими, друзі, сотні мешканців громади спільно молилися за душу невинно убитого загарбниками Героя, який віддав найдорожче — своє молоде життя за кожного з нас. Воїну було лише 33...
Життя випробовувало Дмитра на міцність з дитячих років. Коли йому було 10 років, трагічно загинув батько. Мама його виховувала одна. Хлопець успішно закінчив Нетішинський НВК (нині гімназія «Ерудит»). Вступив до Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості і здобув фах енергетика. Навчання поєднував з роботою, щоб мати кошти на прожиття та підтримати маму, яка отримувала мізерну заробітну плату. Під час виконання висотних робіт стався нещасний випадок. Дмитро отримав складні травми. Він мужньо переніс численні операції, але інвалідності не уникнув... Після довготривалого лікування без діла не сидів. Влаштувався електромонтером в Палац культури. А з часом знову почав займатися висотними ремонтними роботами. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро був на заробітках у Польщі. Але всім серцем і душею він був з Україною. Сконтактував з волонтерами і допомагав ЗСУ. За станом здоров'я був непридатним до військової служби, але наполегливо рвався захищати країну. Відтак "вийшов» на один із воєнкоматів на Тернопільщині і запропонував свою допомогу… Пройшовши військовий вишкіл на Львівщині, потрапив на бойові позиції.
Дмитро Олексюк був навідником кулеметного відділення стрілецького батальйону в/ч А1008. 30 грудня в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Першотравневе Куп'янського району Харківської області боєць загинув.
Дмитру Олексюку навіки 33... Не встиг захисник створити сім'ю, не встиг потішити маму онуками… Війна відібрала у неї найдорожче – єдиного сина, котрий мав бути опорою у старості. А став вічним болем, незагоєною душевною раною і гордістю, бо він - Герой.
10 січня живим коридором, навколішки, схиливши голови, з прапорами та квітами у руках
Нетішинська громада провела в останню земну дорогу захисника, який віддав своє життя за мирне небо над Україною. Попрощатися з Героєм та підтримати рідних прийшло духівництво, представники влади, близькі, друзі, колеги, знайомі.
Панахиду за загиблим воїном відслужили священники храмів Православної церкви України, греко-католицької та римо-католицької церков на чолі з архімандритом Владиславом (Федотовим), настоятелем Собору Святого Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла.
Поховали молодого захисника з усіма військовими почестями у селі Севрюки Антонінської територіальної громади поряд з могилою батька.
Невимовно боляче втрачати наших Захисників, бачити гіркі сльози рідних.
Низький уклін тобі, Герою! Нехай рідна земля буде пухом, а в небесній оселі буде легко й світло твоїй душі.
Вічна пам’ять Герою!
Щирі співчуття родині і близьким загиблого.
