Війна змусила наших дітей стати пліч-о-пліч з дорослими, аби принести й свою користь Україні в цій боротьбі. Маленькі нетішинські волонтери постійно допомагають у зборі коштів на потреби військових, беруть участь у різноманітних заходах на підтримку ЗСУ. Наші журналісти продовжують розповідати про юних волонтерів, які не просто чекають перемоги, а й наближають її.
Тож знайомтесь. Павло Самков - невтомний юний благодійник, зворушлива історія про якого не так давно розчулила містян.
Хлопчик, який мріяв за наколядовані гроші купити робота-трансформера, заніс їх у волонтерський штаб на генератор для одного з бійців. «Для захисників ці гроші важливіші», - сказав мамі.
Ми вирішили розшукати маленького героя та дізнатися про нього більше.
Павлик - творча натура
Павлику Самкову 8 років, він учень третього класу Нетішинського ліцею №3. Хлопчик добре навчається та із задоволенням ходить до школи. «Не ходить в школу, а літає, - розповідає мама Олена Самкова. - Обожнює математику, любить англійську мову та інформатику. Також дуже любить читати. Товариський, має багато друзів. Дуже організований: сам робить уроки, змушувати не потрібно. Має ніжну та вразливу душу. Чутливий, сором’язливий. Дуже добрий, щедрий та щирий».
Павлик - творча натура, захоплюється малюванням та виготовляє всілякі вироби з легкого пластиліну. За цим напрямом і навчається в художній школі. Створив вже неймовірну кількість фігурок, які постійно передає військовим. Особливо до вподоби йому ліпити звіряток, динозавриків, смаколики. Коли розпочалася війна, хлопчик почав створювати янголят, голубів, собачок, схожих на всім відомого Патрона.
Сім’я Самкових трепетно зберігає малюнок, на якому зображена битва українських воїнів з росіянами. «Це останній бій! Перемога за нами!» - підписав її юний художник.
Павлик активний учасник творчих конкурсів і вже має низку перемог.
Хлопчик з радістю волонтерить: створює сувеніри для військових, допомагає мамі з випічкою, ділиться своїми речами та коштами.
Коли розпочалася війна, мама запитала, чи може він поділитись іграшками з дітьми, які приїхали в наше місто, тікаючи від війни. «Та, звісно, все що завгодно», - не роздумуючи відповів Павлик. Віддав, не вагаючись, навіть свій улюблений футбольний м’яч.
«Дякую за те, що прокидаюся у своєму ліжечку, що маю можливість навчатися…»
На Різдво Павлик Самков серед родичів наколядував гроші і хотів купити за них омріяного робота-трансформера. Але коли почув, що збирають військовим на генератор, вирішив віддати їх. «Їм же ж важливіше», - одразу сказав мамі. Кошти занесли разом з передачею, яку кожні 2 тижні сім’я приносить у волонтерський штаб «Жіночий батальйон». Згодом хлопчик виявив бажання занести також кошти, які нащедрував. А на Павлика в штабі вже чекав сюрприз… Такий бажаний робот-трансформер. Дівчата-волонтери передали йому подарунок від військового, який проходив реабілітацію у нетішинській лікарні та дізнався про вчинок маленького волонтера. Хлопчик був дуже вражений. А у всіх присутніх на очах виступили сльози…
Коли отримав подарунок, сказав мамі: «Бачиш, як добре творити добро. Треба ще більше допомагати військовим, щоб вони нас захищали, щоб швидше прийшла перемога».
Боєць не захотів афішувати себе. Тоді Самкови на знак вдячності через дівчат-волонтерок передали подарунок й воїну - термос, який Павлик з любов’ю наповнив цукерками, та термобілизну. «Дякую за те, що прокидаюся у своєму ліжечку, що маю можливість навчатися», - так підписав листівку для свого героя Павлик. Подарунок знайшов свого адресата вже на передовій.
Волонтерять усією родиною
Виховання – це насамперед заслуга батьків. Саме вони своїм прикладом показують, навчають, надихають на гарні вчинки.
Павлик волонтерить разом з мамою Оленою Самковою. Сім’я долучається чи не до усіх ініціатив «Жіночого батальйону». Допомагають коштами, передають смаколики для захисників, продукти, малюнки та вироби з декоративної глини.
Олена Самкова викладає математику у Нетішинському професійному ліцеї. «Я намагаюся пояснити математику простою мовою, щоб всім було зрозуміло», - розповідає педагогиня, закохана у свою професію. Наразі жінка перебуває у декретній відпустці, меншому синочку Михайлику ще не виповнилося 3 роки. Тато - військовослужбовець, має відповідальну роботу - охороняє ХАЕС.
«До того, що буде війна, нібито була морально готова. Але не хотіла вірити до останнього», - згадує жінка під час розмови.
Коли розпочалися воєнні дії, чоловіка викликали одразу на роботу, а Олена з дітьми поїхала до батьків у с. Полянь, що неподалік Нетішина. Але тривоги, які, звісно, лунали й там, теж неабияк лякали дітей. «У них була страшенна паніка», - ділиться героїня. Довелося пояснювати Павлику, що розпочалась війна. Всі знайомі родини з дітьми виїхали за кордон. Самкови, попри вагання й сумніви, вирішили залишитися в Україні. Спершу іноді приїжджали з села в Нетішин, потім вирішили остаточно повернутися додому.
Волонтерити Олена почала з перших днів російського вторгнення: спочатку в селі допомагала матеріалом для плетення сіток. Коли приїхали переселенці, разом з батьками почала збирати їм необхідні речі - іграшки, приладдя дітям, консервацію.
Потім почала співпрацювати з дівчатами з ГО «Жіночий батальйон». Приносила необхідні речі, а коли волонтери стали возити нашим бійцям на схід передачі, взялася за випічку: кекси, булочки, пироги, трубочки готує для військових на схід. «Я не кондитер, не кухар, печу, як для себе. За своїми, вже перевіреними рецептами», - зізнається волонтерка.
Синочки завжди допомагають. Поки мама пече, Павлик наглядає за меншим Михайликом, потім разом прикрашають, пакують. Павлик підписує листівочки: «Бережи себе», «Повертайся живим» і вкладає їх до коробок. А також обов’язково додає свої поробки-сувеніри.
Оскільки у тата не часто випадає вихідний саме в той день, коли потрібно занести передачу, Павлик і навіть маленький Михайлик допомагають мамі донести важкі пакунки. Олена розповідає: «Це нелегкі сумки. Але Павлик постійно охоче допомагає мені їх нести. «Я ж волонтер», - каже».
Родина Самкових не пропускає жодної поїздки на схід
Ще жодного разу сім’я не пропустила поїздку до військовослужбовців, які перебувають у гарячих точках. Що два тижні посилка з любов’ю приготовлених і запакованих смаколиків від родини Самкових разом з іншими прямує на схід. Якщо раптом жінка не побачить оголошення про збір продуктів, сама телефонує і цікавиться, щоб раптом не пропустити поїздку.
Сім’я регулярно допомагає й коштами. Але Олені щоразу здається, що вона робить мало: «Занесу дівчатам випічку, виходжу і думаю: може ще щось взяти. І йду в АТБ за чаєм, кавою, солодощами…».
Волонтерка турбується про всіх захисників: «Здебільшого люди несуть особисті передачі. Я ж просто передаю нашим захисникам. А одного разу побачила на фото свого учня з училища і попросила, щоб передали посилку безпосередньо йому».
Не завжди люди з розумінням ставляться до благодійної діяльності сім’ї.«Знайомі можуть іноді запитати, де я беру час. Був випадок також, коли мене запитали, навіщо я допомагаю переселенцям, адже їм і так всього багато дають… Мене це насправді дуже обурило, я би не хотіла опинитися на їхньому місці. Дякувати Богу, ми тут і можемо допомагати», - розповідає нетішинка.
А загалом жінка сором’язливо зазначає: «Я ж нічого такого не роблю, просто те, що я можу». І вважає, що це обов’язок кожного допомагати, хто чим може: «Мені здається, що це краплинка в морі. Але ми, як можемо, так допомагаємо». З особливою відповідальністю вона ставиться до своєї справи: «Є страх, якщо я цього разу не передам, може, там комусь не вистачить». Дуже переймалася, коли вимикали світло. «Але є Бог на світі, завжди встигала. Вимкнули електроенергію на 15 хвилин раніше - дістаю, перевіряю, чи допеклося. І вищі сили допомагали, все було готово», – згадує Олена.
Чоловік та родина у всіх починаннях підтримують героїню. Сім’я мріє про Перемогу, про мирне небо.
«Клята росія, вона скоро зникне, і білорусія теж погана країна», - додає Павлик.
Тож зневіри немає, і Самкови, як і всі свідомі українці, щодня своїми справами роблять Перемогу ще ближчою.
