Нетішинка Ірина Жданова понад 10 років досконало оздоблює роботи бісером, аби заробити кошти на лікування дітей. А коли почалася повномасштабна війна, знаходить можливість ще й допомагати ЗСУ. Попри всі випробування, вона сповнена оптимізму.
Як вдається поєднувати непросте материнство, творчість і громадську діяльність, пані Ірина розповіла журналістам Нетішин.city.
Захоплення з’явилось несподівано
Вишивати бісером Ірина Жданова почала понад десять років тому, коли перебувала з двома дітьми на лікуванні у Хмельницькому. Сусідка по палаті вишивала бісером велику картину «Таємна вечеря» на замовлення.
«Мене це зацікавило, я попросила її показати, як правильно. Один раз, другий спробувала, майстриня допомогла розібратися з кольорами, поки діти спали. Процес вишивання мені дуже сподобався, це заняття відволікає, захоплює. Так я допомогла жінці вишити роботу. І зрозуміла, що теж можу цим займатися та мати додатковий заробіток», - пригадує жінка.
Відтак сьогодні Ірина також вишиває роботи на замовлення. Її творіння прикрашають оселі й за кордоном. Одяг, картини, ікони, рушники, оздоблені бісером, привертають увагу своєю вишуканістю та мерехтливим сяйвом, захоплюють погляд.
Діти Ірини потребують постійного лікування
Ірині Ждановій 35 років. Вона працьовита, енергійна, цілеспрямована. Більшу частину свого дитинства провела у селі у бабусі, та й привчила дівчину до праці.
Ще зовсім юною вона зустріла свого чоловіка. «Я пішла на роботу допомагати мамі, а у Володі був перший робочий день. Так ми познайомилися. Потім побачились у місті і почали спілкуватися», - ділиться Ірина. Володимир Жданов працює в поліції. Подружжя виховує двох дітей: 15-річного Валерія та 10-річну Вікторію. У родині панує затишок і взаєморозуміння.
Сім'ю Жданових підтримує мама чоловіка, адже так сталося, що діти потребують дороговартісного лікування. «Спершу довго не могли зрозуміти, що є причиною постійних нездужань малюків. Потім встановили діагноз – ювенільний ревматоїдний артрит. Це захворювання потребує безперервного постійного лікування. У доньки хвороба проявилась пізніше і має легший перебіг, тоді як Валера хворіє майже з народження, і для нього потрібен широкий спектр ліків: від мазей до уколів», - розповідає про наболіле наша співрозмовниця.
Вже два роки двічі на місяць сім’я їздить у Хмельницьку обласну лікарню на введення препарату імунобіологічної терапії. Ці ліки фінансує держава. Інші препарати подружжя купує за власні кошти. Діти мають інвалідність, але соціальних виплат вистачає лише на те, щоб оплатити дорогу в Хмельницький. Коштів на лікування потрібно багато, бо ж щодня діти змушені приймати необхідні препарати. Не завжди вдається справитися власними силами. «Нам багато людей допомагало. За що я їм дуже вдячна, - ділиться своїми переживаннями жінка. – Організовували благодійні акції, щоб зібрати нам кошти. Є небайдужі містяни, які нас часто підтримують. Час від часу виділяють матеріальну допомогу з місцевого бюджету». На очі навертаються сльози, але вона не нарікає на своє життя.
Кожна картина, вишита бісером, має свою історію
Першу власну роботу - невелику ікону - Ірина вишила для свекрухи, потім попросили вишити оберіг на продаж. «Взяла за це символічну плату. Згодом подарувала знайомій Остробрамську ікону, яку вишивала собі. Часто, поки діти гралися на вулиці, я сиділ поруч та вишивала. Люди почали запитувати, цікавитися, які ще роботи маю. Так всі перші вишиті вироби й продала. Кожна картина має свою історію. Я чоловікові на день народження вишила дуже гарну велику картину з вовками. Цю роботу точно ніколи не продам. На 8 березня зробила сюрприз для свекрухи - вигаптувала гладіолуси. Вона нам багато допомагає, навчила всьому: і готувати, і за дітьми доглядати. Дуже їй вдячна за все. Надзвичайно приємно створювати подарунки людям, яких любиш і цінуєш», - зазначає майстриня.
Створення бісером образу – справа не одного дня. Але це заняття настільки захоплює і надихає, що години роботи пролітають непомітно. Головне, щоб на підготовчому етапі були обрані якісні матеріали, а під рукою - всі необхідні пристосування. Вишивка бісером, як й інші види мистецтва, потребує певних знань, досвіду. Намистинки бісеру мають бути однакові, не вигоряти. Спеціальні нитки - міцні та тоненькі, голки для бісеру.
ЇЇ роботи прикрашають оселі людей, громадські заклади
Ірина Жданова створила велику кількість картин, проте точної цифри не знає. Її роботи прикрашають оселі людей, медичні та навчальні заклади, ресторани, каплички.
Цікавимося, що їй найбільше подобається оздоблювати: «Люблю вишивати одяг. Ідеш вулицею й бачиш людину у вишиванці, яку ти створив. Це дуже приємно. Але вишиванки – це дуже дорого. Тканина - габардин, льон, домотканий матеріал - мають різну ціну, ще бісер, нитки, та й робота дуже клопітка й масштабна. Дітям своїм вишивала одяг: сорочки та плаття. Люблю вишивати картини, натюрморти, можна дуже гарно зробити перехід кольорів. А взагалі немає такого, щоб мені не подобалось щось вишивати. Кожна робота особлива».
На запитання про улюблений власний витвір задумується: «Мені всі подобаються. Ось з останніх. Маю постійну клієнтку, у якої на війні загинув єдиний син. Це вкрай сумно. Вона замовила у мене велику ікону Божої матері з немовлям. Це така красива робота: коричневі, бежеві, золоті відтінки намистин. Ми довго шукали схему, я із задоволенням її вишивала. Фото цієї картини у фейсбуці набрало найбільшу кількість вподобань серед моїх друзів. А днями з багетної майстерні забрала роботу «Вільна Україна» також для цієї жінки. Вона буде робити вдома в пам'ять про сина невеличкий куточок. Це дуже зворушливо. Такі роботи знакові, з’являється ще більше натхнення творити».
Мрії збуваються
Коли починала вишивати, Ірина мріяла, щоб хоча б одна її картина потрапила за кордон. «Коли перша робота опинилась в українському Криму, мені тоді здавалося, що це так далеко. Потім дві картини поїхали в Італію, одна - в Португалію. Моя робота є навіть в США – у штаті Техас. Одна замовниця, яка часто подорожує, попросила на подарунок картину , на якій зображена дівчинка-українка в полі. А потім написала, що завезла роботу на острів Тайвань. Подарувала директору дослідницького центру, і він був приємно вражений. Це викликало у мене такий подив, радість від того, що збулася моя мрія. Це ж так далеко. Я пишаюся, що моя картина прикрашає дослідницький центр», - зізнається, щиро посміхнувшись.
Жінка насолоджується самим процесом вишивання: «Натхнення де беру? Це мій заробіток і моє натхнення. Не варто весь час думати про проблеми. Є такі картини, які дуже хочеться завершити».
4-7 днів здебільшого йде на оздоблення однієї роботи. Найдовше вишивала нитками – півтора місяця - сорочку для подруги, адже вона хотіла саме таку. «Часом з’являється бажання, прокидаєшся о 2-ій чи 3-ій ночі, і працюєш до ранку. Все ж бувають такі дні, коли я не вишиваю. Іноді влаштовую день для себе. Мучить, руки чешуться, але я не вишиваю», - розповідає Ірина.
Коли почалася війна, був час, що вона не могла вишивати. Всі події, новини, тривоги впливали негативно на психологічний стан, але були попередні замовлення, саме вони й спонукали повернутися до роботи.
Кажуть, що в Нетішині немає роботи. Ірина Жданова це спростовує
Ірина не тільки вишиває бісером, вже 10 років працює як промоутер, кур’єр, розклеює, роздає листівки. Є постійні замовники з Нетішина, Славути, Острога, Рівного, з якими співпрацює. «За пів дня я можу розклеїти листівки по всьому місту, чи то Нетішин, чи Славута, у мене є свої маршрути, встигаю все оперативно. Виходжу зранку, одразу по закінченні комендантської години, а в обід я вже вдома. Кошти, які я заробляю, йдуть на заготовки для моїх робіт. Вишивка бісером спершу потребує фінансових вкладень, а це немалі кошти. Також прибираю офіси, квартири, якщо комусь необхідно, можу й ін’єкцію зробити. Коли мене просять піти щось допомогти, якщо у мене є така можливість, я завжди йду і допомагаю. Я не вважаю, що роблю багато, просто скільки можу. Якщо люди кажуть, що в Нетішині немає роботи, то це неправда», - додає героїня.
За волонтерську діяльність Ірина Жданова нагороджена почесною грамотою
Через свою скромністьпро волонтерську діяльність жінка багато не розповідає. За патріотизм та вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху міська влада Нетішина нагородила Ірину Жданову Почесною грамотою. Вона ніяковіє: «Я насправді нічого особливого не роблю. Допомагаю, як й всі інші. Це було дуже несподівано».
Діти Ірини також долучаються до волонтерського руху. Валерій та Вікторія малюють патріотичні картини. Роботи дітей, а також картини бісером, які Ірина спеціально вишила для допомоги ЗСУ, продали на аукціоні, а виручені кошти віддали на потреби оборонців країни. Так, картину доньки Вікторії продали за 2 тисячі гривень. Всі кошти дівчинка передала волонтерському штабу “Птахи перемоги". Це не єдиний внесок родини у майбутню перемогу України. Якщо потрібні продукти, випічка, щоб передати хлопцям на схід, чи щось зібрати, посортувати, родина теж активно долучається. Коли немає часу щось спекти - допомагають коштами з сімейного бюджету.
Природно виникає питання, як Ірина знаходить час на всю діяльність, як їй вдається все охопити.
«Щоб знайти час, треба його правильно організувати: трохи недоспати, трохи поспішити, підбігти, щоб десь встигнути. Встати з самого ранку, розпланувати, як, коли та що робити», - розповідає, усміхаючись.
І це у нашої героїні, безумовно, вдається.
