11 грудня Нетішин знову схилив голову у глибокій скорботі. Попри дощ і негоду, на колінах, з квітами та державною символікою під звуки «Плине кача…» громада міста Нетішина віддала останню шану захиснику Кирилу Фокіну.
Воїну було лише 24… Тільки жити, будувати плани, любити, народжувати дітей… Молодий, сповнений сил і жаги до життя, злетів у небо янголом... Жорстока війна забирає найкращих, найдорожчих, найрідніших...
Кирило Фокін – випускник Нетішинського ліцею №4. Працював на Хмельницькій АЕС слюсарем з ремонту реакторно-турбінного устаткування енергоремонтного підрозділу. У 2018 році юнак був призваний для проходження строкової служби в лавах ЗСУ, після чого залишився служити за контрактом. Коли почалися масштабні бойові дії, добровольцем пішов на фронт…
Брав участь в найзапекліших боях на Луганщині. Пройшов пекло Лисичанська та Северодонецька. Сильний, мужній, безстрашний та мудрий не по роках...
Молодший сержант Кирило Фокін був бойовим медиком розвідувального взводу в/ч А 7039. Врятував не одне життя на війні. 26 листопада при виконанні бойового завдання він отруївся невідомою речовиною. Лікарі боролися за його життя 4 дні. 1 грудня військовослужбовець помер в лікарні в м. Дніпрі.
11 грудня Нетішинська громада проводжала воїна в останню путь. Плакало небо… Плакала мати… В глибокій скорботі схилило голову все місто.
Віддати шану Герою прийшли його однокласники, одногрупники, вчителі, рідні, близькі та сотні нетішинців.
Від громади слово мала перший заступник міського голови Олена Хоменко, яка свого часу була класним керівником Кирила: «Він постійно посміхався. Таким він мені запам’ятався. Посмішка не була лукавою. Вона була щирою, доброю, по-дитячому наївною... У березні 2022 року Кирило набрав мене і каже: «Їду в Київ в тероборону». «Передзвоню до Петра Скиби, щоб ти потрапив до своїх», - раджу йому… Вранці ми з ним зустрілися. Переді мною стояв дорослий чоловік, просто чолов’яга, мужичище. А очі - ті ж самі, дитячі, щирі-щирі. Та ж посмішка наївна. «Бережіть себе», - кажу. «Ми відписуватися будемо», - як завжди чую у відповідь... Але ж то діти. Як завжди, не стримують свого слова… Саме такі щирі, світлі, добрі йдуть нас захищати. Вони вірять в те, що роблять, вони знають, що роблять… Нам, дорослим, дуже боляче, коли відходять наші діти…»
Панахиду за загиблим Героєм відсужили священники храмів ПЦУ на чолі з архімандритом Владиславом, настоятелем Собору Св. Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла.
«Ми схиляємо наші голови, приклоняємося на колінах перед такими героями, як Кіріл , перед батьками, які його виховали, які дали йому життя. Скільки часу треба було матері виносити це дитя під серцем, щоб просто так віддати. І вже більше ніколи не бачити, бо якийсь маленький чоловічок хотів заволодіти нашою землею. і не тільки він, а всі, хто поряд з ним. І весь російський нарід, який у поплічниках цієї ідеї. Вдячний за виховання вашого сина. Прийміть щирі співчуття. Нехай Господь дасть вам сили молитися за цю щиру душу», - зазначив у своїй промові отець Олег, священник Собору Св. Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла.
Поховали Героя на міському кладовищі.
Дякуємо тобі, солдате, за відвагу і мужність, за те, що своїми грудьми ти захищав рідну землю. Ти робив так само, як зараз роблять тисячі захисників, за якими стоять їхні матері, діти, рідні... Своїм подвигом ти заслужив вічну пам’ять і вічне життя! Герої не вмирають… Ніколи не забудемо і не пробачимо! Україна не скориться!
Вічна пам'ять, тобі Герою! Щирі співчуття рідним.
"Невимовний біль стискає груди...Сьогодні провели в останню дорогу випускника Нетішинського ліцею №4 2015 року Кирила Фокіна. Зовсім недавно, коли кілька днів був удома, він прийшов у ліцей. Змужнілий і впевнений походив коридорами, поспілкувався з усіма, кого знав. Впевнено підійшов і запитав, як справи... Щирість і мудрість, а разом з тим, смуток у його стомлених очах. Зовсім недавно... а тепер злетів у небо янголом. Пробач, дитино, що не вберегли...», - написала в соцмережах про випускника Нетішинського ліцею директор Зоя Машук.
«Я знала його з народження, він був наче мій молодший братик, пам’ятаю наші маленькі фото разом і його добродушну посмішку. Тоді я навіть уявити не могла, що цей маленький хлопчик виросте у мужнього воїна. Кирило поєднував в собі неймовірну мужність та відвагу з добротою на ніжністю до всього живого. Він, без перебільшення, найкращий син та чоловік, якого я знаю. Моя мама називає його Кирило Кожум’яка, він завжди був справжнім борцем за справедливість та чесність в цьому світі, богатирі - це воїни Київської-Русі, і він — один з них. Кирило про все говорив з легкістю, ніколи не жалівся, людські цінності були для нього вище за все, навіть за власне життя...Кирилко завжди казав мені, що він там, на Донбасі, тому що хоче, щоб в дім його мами ніколи не прийшли росіяни», - відгукується про Кирила Фокіна, про свого друга дитинства, Наталія Трикуш.
"Він міг залишитись в Нетішині в ТРО як інструктор, продовжувати працювати на ХАЕС..Мав серйозні проблеми зі здоров'ям... Але пішов визволяти Україну, бо вже мав бойовий досвід в АТО.. Він - Кирило Фокін, великий мужній воїн, в березні 22-го визволив Київ, моє 2-ге рідне місто після Нетішина... Потім поїхав вибивати орків в найгарячіші точки Луганщини...Вийшов живим з пекла Лисичанська та Северодонецька, брав участь в найзапекліших боях....Потім за власним бажанням пішов в ДШВ виконувати найнебезпечніші завдання.. Він - справжній герой України, бо щиро, відчайдушно і не примусово пішов захищати всіх нас! Завжди веселий, оптимістичний, з чарівною посмішкою та добрим серцем. Любив готувати, часто радував побратимів смачненьким..Виконував роль бойового медика, адже мав відповідну освіту і часто рятував життя... Він безперечно вірив в перемогу, з першого дня війни!! Ще тоді, коли весь світ не вірив....", - написала у фейсбуці Оксана Кілянчук, яка знала Кирила.
