Олександра Марчука, напевне, однаково знають мешканці Нетішина, Острога та Славути. Адже чоловік свого часу обіймав посаду головного архітектора Острога. У Нетішині, зокрема, працював секретарем Нетішинської міської ради та виконував обов’язки міського голови. Тричі обирався депутатом Нетішинської міської ради від ВО «Свобода», у тому числі й нинішнього VIІІ скликання. Мешкає в Славуті.
Нині працює інженером з охорони праці в цеху вентиляції та кондиціювання ВП «Хмельницька АЕС», очолює цеховий профспілковий комітет.
14 червня 2022 року мобілізований до Збройних сил України для захисту держави від рашистських загарбників.
Молодший сержант Олександр Марчук.
– Олександре Миколайовичу, наразі проходите навчання, чи вже перебуваєте в зоні бойових дій?
– На даний час перебуваю в «учебці» у військовому коледжі сержантського складу (ВКСС) Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Зараз ми отримуємо теоретичні знання на командирів одного із зенітно-ракетного комплексів, що є на озброєнні у наших військах, та приводимо свій психофізичний стан до воєнних умов. Бо, якщо бути відвертим, для багатьох людей, що служать зі мною, а нас тут 30 чоловіків, було не просто усвідомити, що вони вже на війні і їхній обов'язок у вже не зовсім молоді роки - боронити свою державу, дітей, жінок.., всіх тих, хто залишився поки що у якості цивільних громадян.
Та, якщо ми ворогів не втримаємо, чого бути просто не може, і прийде час четвертої хвилі мобілізації, то кожен, хто може тримати зброю і любить свою Батьківщину, і не схоче втратити свободу й потрапити в рабство до орків, - той буде військовим...
З 1 серпня проходимо навчання на полігонах, які постійно змінюємо. Відтак держава визначить подальше місце моєї служби, де я буду і надалі захищати свій народ і державний суверенітет.
Обереги від нетішинських школярів.
– На фронт пішли добровольцем чи країна покликала через військкомат? Адже існує думка, що працівники ХАЕС мають відстрочку від мобілізації, так звану, «бронь».
– На початку війни - це була власна ініціатива і я просив зняти з мене ту «бронь». Проте йти на війну, як і більшість громадян, не спішив, бо вдома - комфортно, тепло, ситно, а не так, як зараз, - живеш у лісі, в наметі й маєш із комфортних умов проживання лише те, що змайстрував власними руками, і як зміг облаштувати свій побут... Та «бронювання» з мене не зняли і я вже налаштувався жити, як усі, хто знаходиться в тилу, - прийняв рішення підвищити собі категорію на посаді, на якій працював інженером загальноцехового персоналу (відповідальний за охорону праці) в підрозділі ЦВіК ХАЕС, хотів завершити ремонт у квартирі, піти у відпустку і надалі допомагати ЗСУ.
Тому 6 червня 2022 року (якщо мені не зраджує пам'ять) я пішов у відпустку. А 14 червня планував піти з сім'єю відпочити, але мені зателефонували із Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (колишнього військкомату) і наказали до 15.00 привезти свої дипломи й військовий квиток для уточнення деяких даних... Виявляється, що на Хмельниччині виникла проблема у призовниках, які мають вищу освіту та досвід проходження служби у Збройних силах України. Тому просто із середини своєї відпустки я отримав повістку і був мобілізований до Збройних сил України.
– Де Вам вручили повістку?
– Повістку вручили в Хмельницькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Держава покликала і я, усвідомлюючи, що зможу зробити хоч щось, щоб чобіт ворога не зміг наблизитися до моїх близьких, міст які мені дорогі - це Острог, Нетішин, Славута, не відмовився від повістки, не прикрився «бронюванням», своєю інвалідністю, а вирішив, що зможу зробити свій внесок в нашу перемогу над рашистськими насильниками й вбивцями українців…
– Яка була перша реакція?
– Хвилювання і не розуміння, як завершити розпочатий ремонт, оскільки на той час я знаходився у відпустці. Друге - куди саме мене відправить держава та яка там зараз ситуація, і як то переживуть дружина з донькою, оскільки я сказав, що лише завезу документи у Хмельницький військкомат і повернусь... Та, як виявилось, повернутися я вже не мав можливості, бо вже була сформована команда, яку відправили у цей же день на Львівщину до навчального центру....
– Чи є можливість дистанційно брати участь у роботі міськради? Стежите за діяльністю колег по депкорпусу?
- Через поганий інтернет та часто відсутній зв'язок, а також постійні заняття військовою справою, брати участь у роботі міської ради поки немає можливості.
Депутат міськради змінив краватку на бронежилет.
Та за роботою своїх колег по депкорпусу намагаюсь стежити при кожній нагоді – через соціальні мережі та наші внутрішні групи у вайбері. Радує те, принаймні мені так здалося на відстані, що зараз, заради спільної перемоги, і депутати, і міська влада намагаються досягти максимального компромісу. Зникли якісь непотрібні чвари та спори.
Всі розуміють, що пріоритет - це перемога над рашистами. Бо жоден із нас, українців, не хоче бути поневоленим ворогом. За не так багато років нашої незалежності, з пройденими майданами та революціями, ми всі добре усвідомили ціну Свободи та плюси наявної, хай навіть частково прихованої, але Демократії. І зараз ми всі стали свідками написання нової нашої історії, яка, на жаль, пишеться кров'ю наших друзів, братів, дружин та чоловіків, батьків та сестер, а також кров'ю наших дітей... І жоден із нас не має жодного права простити рашистським виродкам тих бід, які вони вже накоїли. Саме нам випала честь розбити цю нечисть з ядерною кнопкою за безліч різних країн, які раніше були поневоленими. Бо, як сказала Ліна Костенко, і я нині дуже чітко усвідомлюю зміст її фрази: "Я знаю грамоту свободи, її підписують мечі...". Бо саме мечі українських воїнів принесуть мир у весь цивілізований світ!
– Який настрій у захисників України?
– Попри те, що всі хочуть додому, бо сумують за своїми родинами, настрій і бойовий дух у всіх на підйомі і лише позитивний. Ми всі тут згуртувалися і фактично стали ще однією родиною - тільки озброєною.
– А як із забезпечення? Чи всього вистачає?
– У продуктах харчування нестачі немає. Трішки гірше із забезпеченням: на всі потреби ми скидаємося власними грошима. Треба цвяхи, рукавиці, скоби, лопати на будівництво бліндажа чи окопу - скинулись і все купили. Чи треба заправити машину, щоб щось привезти, - скинулись і купили. Також всі потроху докуповують собі одяг, бо холодне літо показало, що те, що нам видали, є недостатнім для проживання в лісі, під дощем та за холодних ранків... Проблем вистачає, та ми на них не зважаємо, просто беремо і вирішуємо.
Дякуємо також волонтерам, які періодично передають нам засоби гігієни та першої необхідності, що значно економить наші фінансові ресурси...
"Душова кабінка", збудована власноруч захисниками.
Хочу трохи пожартувати - та який це жарт, зараз це мій спосіб життя - ніколи не думав, що на старості років, тобто у свої 46-ть, стану Робінзоном, буду жити в лісі й митися холодною водою в душі, який ми збудували власними руками. Кляті орки - горіть у пеклі...
