9 липня у міському краєзнавчому музеї відкрилася перша персональна виставка лікарки Ольги Вєльдіної «Сповнена любові». Художниця – світла, тендітна і, попри пенсійний вік, юна. Вже на пенсії вона почала писати вірші та картини – ілюстрації до рим. Її полотна експонувалися в артгалереях Франції. А у Нетішині виставка діятиме до середини серпня.
Ольга Вєльдіна понад 30 років віддала медицині. У 1980 році закінчила Омський державний медичний інститут. Молодий лікар-педіатр, отримавши вільний диплом, за чоловіком поїхала у місто Степногірськ (Казахстан). Там новоспеченого фахівця без направлення відмовилися брати на роботу. Запитали, що ще вміє робити. Сказала, що малювати (в школі, де навіть не було уроків малювання, розмальовувала стінгазети та плакати). Тож молодому педіатру довелося казковими сюжетами розмальовувати дитячу поліклініку.
Після закінчення клінічної ординатури в Науково-дослідному інституті педіатрії Москви перерозподілилася у місто Нетішин. Тут працювала за фахом у спеціалізованій медико-санітарній частині. А з 1999 по 2012 роки працювала медиком на Хмельницькій АЕС, зокрема – лікарем з гігієни праці.
Ольга Вєльдіна – прекрасний мотиватор для людей, які словами «мені вже пізно» вбивають власні мрії. Жінка у 2012 році вийшла на пенсію. А через шість років почала писати вірші. На запитання: «Що вас спонукало до творчості?» відповіла просто: «Весна!».
А ще через кілька місяців, восени, почала писати ілюстрації до власних рим. Їй стало незручно «позичати» чужі замальовки до власних творів. Художньої майстерності вчилася на онлайн-курсах, спілкувалася у мистецьких спільнотах в інтернеті, всотувала буяння фарб голландських митців.
Нетішинку помітили в інтернеті: ілюстрації до її віршів експонувалися в артгалереї Канн (Франція). А вона продовжує розвиватися: працює над акварелями. А з березня (цю жінку таки надихає весна!) 2019 року почала писати маслом. Нині її картини беруть участь у міжнародному фестивалі «Golden Time».
Свої квіти Вєльдіна пише не з натури, а з пам’яті. «Завжди милувалася квітами, але ніколи прискіпливо їх не розглядала. Зараз вирощую на дачі, запам’ятовую і вдома переношу на полотно. Якось зобразила лілію з п’ятьма пелюстками, стерла і переписала, адже пелюсток у квітки шість», - розповідає, як тренує пам'ять мистецтвом.
Нетішинка пише репродукції відомих шедеврів, але обличчя на портретах змінює. Особливо скрупульозно працює над очима. «Найкрасивіші очі виходять вночі, - ділиться. - Десь о третій ночі. Ти, немов занурюєшся у сон, і у роботу вмикається підсвідоме. Відтак, коли згодом глянеш на готове зображення, розумієш: ось те, до чого прагнула».
9 липня, під час відкриття виставки у міському краєзнавчому музеї, відбулося наше знайомство з Ольгою Вєльдіною. Зауважила, як тепло про неї відгукуються друзі та знайомі.
«З першого погляду на картини, я зрозумів, що у художниці є неповторне творче обличчя», - високо оцінив побачене художник краєзнавчого музею Валерій Походонько.
«Здатна бачити все у позитивному світлі», «У неї був ентузіазм там, де ми скисали», «Оля – поетеса, художниця та колекціонер», - розповіли про презентантку друзі.
У творчому доробку пані Ольги вже понад 250 віршів, а картини вона не рахує. Цінує лише ті, над якими довго трудилася.
«Мрію за допомогою світлотіні на полотні зобразити рух. Написати балерину, або метелика так, щоб зображення рухалося за глядачем», - розкриває найпотаємніше мисткиня. А ще планує вивчати іноземні мови, щоб безбар’єрно брати участь у міжнародних виставках, куди її вже давно запрошують.
Вже після презентації Ольга Вєльдіна розкрилася й в якості колекціонерки.
Її колекції, переконана, заслуговують на окрему виставку. Скажімо, колекція вінтажних сумок Вєльдіної вже нараховує три десятки. Найстаріша з-поміж експонатів - сумка XІX століття (про це свідчить маркування на виробі). «Кольчужкою» її називає мисткиня і не приховує, що свого часу знайшла цей раритет на барахолці та відреставрувала.
Особливо їй до вподоби довоєнні сумки, вишиті точковою технікою. У її колекції також вінтажні ґудзики, раритетні ляльки та ведмедики.
Ольга Вєльдіна власним прикладом доводить, що жінка на пенсії таки здатна вразити юністю душі, жагою до знань та розпочати нову сторінку життя - поетеси та художниці.
