Нетішин - місто хоч і молоде, але може похвалитися чудовим краєзнавчим музеєм, який цьогоріч відзначатиме своє 20-ліття. Чи не з перших днів він став візитівкою міста атомників. Сьогодні його фонди вже перетнули позначку у 27 тисяч екземплярів.
Не втратив заклад своїх позицій і під час карантину, змінивши тільки форми роботи. Як живе сьогодні Нетішинський міський краєзнавчий музей та чим збирається дивувати своїх відвідувачів - читайте в інтерв'ю з його директоркою Оксаною Кононюк.
- Пані Оксано, у Міжнародний день музеїв давайте пригадаємо, як створювався у нашому місті музей.
- Історія створення та функціонування краєзнавчого музею в Нетішині розпочалася 1994 року, коли в місті було відкрито позашкільну виховну установу — краєзнавчий центр-музей. Саме його працівники розпочали пошукову, збиральницьку, науково-дослідницьку роботу задля створення в майбутньому повноцінного міського музейного закладу. 19 вересня 2000 року краєзнавчий центр-музей було перереєстровано у міський краєзнавчий музей. Датою ж відкриття закладу вважається 27 вересня 2001 року, коли Нетішинський міський краєзнавчий музей був урочисто відкритий для відвідування.
Першим директором була Галина Йосипівна Фурманчук. Експозицію музею розробив Валерій Походонько.
За 20 років існування міський краєзнавчий музей перетворився на потужну науково-дослідницьку та масово-просвітницька установу.
- Пригадуєте, як Ви вперше переступили поріг цього закладу? Які спогади і досі у пам’ятку?
- Я прийшла до музею у перші дні вересня 2001 року завідувачем науково-освітнього відділу. Перейти на роботу з методичного кабінету відділу освіти, де я на той час працювала методистом, до краєзнавчого музею запропонувала його директорка Галина Фурманчук. І я відважилася. Тоді багато хто мене не розумів. Адже у людей склався стереотип, що в таких закладах мають працювати літні люди.
Мені довірили роботу над текстами до експозицій. Як зараз пам'ятаю, напружені дні перед відкриттям музею. Робочий день розпочинався о 8 годині, а закінчувався і о 10-ій, і об 11-ій вечора. Та всі з розумінням ставилися. Треба - значить треба. Йшли на роботу з неабиякою радістю, з великим задоволенням виконували роботу. На той час це було щось неймовірне. А сьогодні, звісно, цим не здивуєш, навіть маленькі організації прагнуть відкрити якщо не музей, то музейну кімнату, куточок, аби зафіксувати історію.
З музеєм у мене пов’язано надзвичайно багато приємних спогадів. Дуже часто згадую участь в експедиціях. У середині 2000-х років я побувала у двох природничих експедиціях, одна з них, до речі, була в окупований нині Крим. Це були північні райони, які мають розкішні заповідники. Побувала й у Подільських Товтрах. Це була експедиція геологічного спрямування. Ми назбирали там чимало матеріалу. Проте для мене, як людини, яка жодного дня не жила похідним життям, це було на рівні стресу. Кожен день - нова локація. Треба було зводити намет, готувати на вогнищі їжу. Не просто було адаптуватися до тих умов. А сьогодні це - найяскравіші спогади.
- Чим найбільше гордиться міський краєзнавчий музей з 20-річною історією?
- Безумовно, в першу чергу, музей може похвалитися своїми багатими експозиціями. Деяких на теренах нашої області точно немає. У нас три геологічні зали – загальна геологія, мінералогія, палеонтологія з вдало підібраними зразками. Допомагали формувати їх провідні геологи України. Маємо прекрасну експозицію об’ємного гербарію, археології, етнографії, цікавий зал історії як давнішого періоду, так і сучасного.
Ми гордимося своїми чудовими проєктами роботи з дітьми – «Музей - школі», «Музей - для дошкільника», «Лабораторія молодого дослідника»
Ми презентуємо цікаві виставки. Багато років поспіль реалізовуємо одноденні книжкові виставки, залучаючи колег-друзів з Музею книги Острога. Міжмузейний проєкт «Осанна жінці» дав змогу організувати багато захоплюючих експозицій, зокрема весільних жіночих комплектів, традиційного українського жіночого одягу, жіночих світлин, ікон «Святі жони – охоронниці роду». У нас побували рідкісні експонати з Острозького, Рівненського, Волинського краєзнавчих музеїв. Зараз цю діяльність, на жаль, призупинили. Для віртуального показу немає сенсу це робити.
Гордимося своєю видавничою діяльністю. З перших днів функціонування музею виходить Збірник наукових статей «Вісник Нетішинського краєзнавчого музею» (маємо вже 6 випусків). Сподіваюся, до ювілею випустимо й сьомого. За авторства Тараса Вихованця видано «Частинки історії», посібник для учнів «Історія Нетішина». Вийшло два випуски альманахів «Нетішинських талантів дивоцвіт», де перед читачем постають не тільки поети, а й наші художники, музиканти, цікаві особистості нашого міста. Вже декілька років працюємо над видавничими проєктами «Почесні громадяни та видатні особистості міста». Побачили світ два випуски «Нетішин: хроніка подій 2018 року» та «Нетішин: хроніка подій 2019 року» завдяки співпраці з місцевими засобами масової інформації – часописами «Нетішинський вісник» та «Перспектива». Пишатися є чим, проте є й над чим працювати. Суспільство змінюється, відповідно мають змінюватися й музеї.
- Збиральницька, фондова робота – це одні із головних показників діяльності музею. Якою кількістю експонатів може похвалитися краєзнавчий музей нашого міста?
- Загалом музей включає в себе три складові: приміщення-експозицію, персонал і фонди. Без фондів музею бути не може. Якщо ми щось зібрали і все показали на одному чи кількох експозиційних стендах – це виставка, а не музей. Наразі у виставкових залах міського краєзнавчого музею експонується понад 2 тис. предметів. Велика частина експонується під час тимчасових виставок впродовж року. А у фондах музею зберігається понад 27 тис. предметів основного фонду.
Зрештою, ця збиральницька робота є якраз частиною того, що з часом складеться у велику частину нашої історії. Кожен населений пункт, великий чи малий, гордиться тим, що має історію. Є таке поняття, як «культурний шар». Його залишає після себе кожна епоха. Наше місто ще дуже молоде, ми лише формуємо цей культурний шар. Але навіть оті крихти, які є у фондах, їх необхідно зберегти. Сьогодні – завтра вже історія. Кожна хвилина, яка залишається позаду, - це вже історія
- Як Ви вже сказали, колектив - невід’ємна складова музею, проте зазвичай вона знаходиться за його лаштунками. Розкажіть про своїх колег. Хто з них стояв біля витоків створення закладу?
- Сьогодні у музеї трудиться 20 працівників. Звісно, що левову частку з них складають наукові співробітники та музейні наглядачі, а також бухгалтерія, секретар, касир, прибиральниця. Багато співробітників працюють від самих початків. З моменту відкриття музею у нас працює науковий співробітник Василь Йосипович Вихованець, який був першим завідувачем відділу історії. Тарас Вихованець прийшов одразу після закінчення Острозької академії. Зоя Тунцева також стояла біля витоків. Влаштувалася до нас з Хмельницького обласного краєзнавчого музею, тож вже мала досвід роботи. З моменту відкриття нашого закладу працює й старший науковий співробітник Наталія Горячова. Лариса Хмелюк, завфондами, також прийшла у перші дні роботи музею. З початку працюють доглядачі Галина Савчук та Олена Карват. Валерій Походонько, коли створювався музей, починав у нас з дизайнера за договором, пізніше став штатним працівником. Після перерви (очолював художню школу) знову згодом влився у роботу.Саме йому належить оформлення експозицій, виставок та видавничих проєктів.
Не секрет, що музейна робота – не високо оплачувана. Тож, якщо люди стільки років працюють, значить отримують задоволення від неї.
- Музей чи не одразу став візитівкою міста атомників. Його не оминає жодна делегація, яка приїздить до Нетішина. То хто з відомих побував у його стінах?
- Нетішинський краєзнавчий музей дійсно є візитівкою міста. Хочеться, щоб так було і надалі. У нас побувало багато народних депутатів, міністри, делегації з обласної ради тощо. Звісно, не обійшлося і без курйозів. Пригадую, коли музей відкрився, до нас прийшла сімейна пара. Вона ходила по всьому музею, а в одному залі дуже захопилася фотографіями нашого міста. Вони були доповненнями до експозиції, тож не були підписані. Подружжя довго розглядало їх, а потім запитало: «А що це за місто таке красиве?». Можливо, і варто піти в музей, щоб усвідомити, що ти живеш у гарному місті. Це такий собі жарт.
Запам’ятався ще один випадок. До музею завітав дідусь, який проживав за кордоном. Коли побачив ножну ступу в експозиції, дуже зрадів. Згадав, що ступа була в хаті його батьків. Як вискочить на неї, і давай демонструвати, як вона працює. Щоб ви розуміли, ступа було старенька. Ми перелякалися, думали що їй прийде кінець…Потім ми її таки закріпили, щоб ні в кого з відвідувачів не виникало бажання продемонструвати, як вона працює.
Так вже склалося, що на екскурсію до музею делегації потрапляють під кінець робочого дня. Пригадую, як одну з них ми чекали до пізнього вечора. А коли поважні люди завітали до нас, ми помітили, що бажання щось дивитися у них вже не було. А слухати - тим більше. «Розкажіть нам два слова про історію. І ми підемо», - промовив втомленим голосом один з її представників. А ми вже не знали, чи й варто її розпочинати. Та коли екскурсію почала проводити наша колишня колега Надія Кухоцька, екскурсовод від Бога, невеличкий на зріст чоловік вийшов на перед і промовив: «А ви продовжуйте. Не поспішайте. Ми вас дуже уважно слухаємо». Вся делегація притихла і мовчки ходила за Надією Володимирівною та уважно все слухала. Як з’ясувалося, тим невеличким чоловіком був Герой України Семен Поташник. Вислухавши всю екскурсію, він додав: «Був у багатьох музеях світу, але такого чудового екскурсовода зустрів вперше».
- Яким видався карантинний рік для краєзнавчого музею?
- Важким, як і всім. Його наслідки доведеться долати тривалий час. Дуже довго ми напрацьовували свого відвідувача.
Під час карантину нам довелося змінювати форми роботи. Ми «вийшли» з музею, використовуючи музейні експозиції та матеріали, долучаємо до них історію міста. На вулиці проводимо патріотичні екскурсї, екскурсії-квести з історії міста.
Почали активно розвивати свою інтернет-групу. Пропонуємо читачам віртуальні виставки, віртуальні заходи. Звичайно, все це не замінить того, що людина прийде і побачить.
Зрештою, карантин заставляє нас бути більш мобільними. Ніхто не впевнений, що ми повністю відійдемо від цього стилю життя… Нещодавно прочитала в одній з музейних груп про 5-річний план одного з британських музеїв. Вони все-таки роблять акцент на віртуальних формах роботи, демонструють свої експозиції й в інших країнах, містах…
Але я залишаюся прихильником того, що люди мають ходити в музей. Живе спілкування з відвідувачами не замінить жоден онлай-проєкт. Будь-які свої виступи завжди закінчую словами: «Відвідуйте музеї». Бо вони розширюють кругозір людини, наповнюють її новими знаннями. Навіть якщо ви від нього нічого не очікуєте, навіть якщо вам там нічого не сподобається. Все одно варто прийти. Не можу не згадати слова австрійського музеолога Фрідріха Вайдахера, який казав, що музей – це місце, де людина може усвідомити себе і свою роль у світі.
- Чим надалі збираєтеся дивувати нетішинців і гостей нашого міста?
- Віримо, що колись все-таки закінчиться ця пандемія, і ми нарешті повернемося у нормальне русло. Незважаючи на усі ці негаразди, ми продовжуємо працювати, створювати нові виставкові проєкти. Наразі готуємо нову екскурсію містом, яка буде пов’язана з рослинністю.
Останнім часом набирає обертів внутрішній туризм. Хочемо влаштовувати сімейні вихідні. Можливо, вдасться реалізувати якісь цікавинки до ювілейних дат. Але час не певний, далеко наперед загадувати не будемо.
