Оксана Миколаївна Гавриленко вже чотири роки працює суддею Нетішинського міського суду. До омріяної посади жінка йшла 12 років. Докази, доводи сторін, нарадча кімната, рішення, за якими стоять людські долі – це її робочі будні. На її рахунку понад три тисячі розглянутих справ. Досі пам’ятає хвилювання першого судового засідання. Перший вирок у кримінальній справі… Непросто ухвалювати рішення іменем України.
Та коли суддя знімає мантію, стає люблячою дружиною та багатодітною мамою, варить борщ та ходить на батьківські збори. Баланс між особистим та професійним їй вдається зберегти завдяки підтримці чоловіка.
- Оксано Миколаївно, розкажіть про шлях до суддівського крісла.
- Навчалася на юридичному факультеті Волинського державного університету імені Лесі Українки. Вже з середини п’ятого курсу перевелася на індивідуальний план навчання, оскільки влаштувалася помічником голови Млинівського районного суду Рівненської області.
Мені пощастило, оскільки з перших днів потрапила в ту установу, в якій прагнула працювати. Попрацювавши там два роки, вступила до Інституту підготовки професійних суддів при Одеській національній юридичній академії. Закінчивши її з червоним дипломом, ще раз переконалася, що це мій шлях і я буду ним іти. Як і у багатьох моїх колег, цей шлях був нелегким. З 2004-го і по 2016-й (рік призначення на посаду судді) – я йшла до цієї мети. За цей час встигла попрацювати начальником управління юстиції Млинівського району Рівненської області, адвокатом.
Проте знала, що ці посади тимчасові, мета у мене інша. Тому періодично їздила складати іспит на суддю. Отримала задоволення від того, що все-таки дійшла до мети, не покинула. Хоча моменти були різні. За цей час народилося троє моїх діток.
- Батьки підтримали Ваше прагнення стати суддею?
- У мене в родині взагалі немає юристів. Рідні вважали, що ця робота не зовсім підходить для жінки. Вони просили піти в нотаріат, адвокатуру. Я ж себе бачила лише в суді. Однак прагнула працювати недалеко від свого рідного Млинова, де мешкають батьки, рідна сестра.
- Нетипова ситуація для України, коли чоловік зважується на переїзд у зв’язку з призначенням дружини на посаду судді.
- До Нетішина ми приїхали всією сім’єю – чоловік Микола, троє діток Захар, Настуся та Катруся. Тут ми нікого не знали. Не скажу, що було легко. Чоловік розумів, коли я вийду на роботу - увесь тягар догляду за малесенькими дітками ляже на нього. У мами-судді нетривала відпустка, на лікарняні вона не йде, адже кожна справа потребує негайного вирішення.
- Які зараз вимоги до суддів?
- На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років.
- Пам’ятаєте першу справу, в якій іменем України ухвалили рішення?
- Пам’ятаю перше судове засідання. Розуміла, що посаду судді має обіймати компетентна людина, тому права на помилку не мала. Найбільше хвилювалася, як проведу судову процедуру, чи дотримаюся процесу. Хоча справа була зовсім нескладною – заміна сторони виконавчого провадження… Потім були кримінальні справи. Дуже важко було зачитувати перший вирок, в якому призначила обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
- Скільки справ розглянули за чотири роки перебування на посаді судді?
- Понад три тисячі, адже за рік, в середньому, доводиться розглядати по 700 – 800 справ.
- Скільки винесених Вами рішень впродовж року скасував або змінив суд вищої інстанції?
- Апеляцій подається багато, проте більшість моїх рішень суд вищої інстанції залишив у силі. Для мене це важливо, оскільки підтверджує, що займаюся тим, чим повинна. Цього року приблизно з 700 справ жодне моє рішення в кримінальних справах не було змінене чи скасоване, одне рішення у цивільній справі було змінене та одне рішення у справі про адміністративне правопорушення - скасоване.
- Чи є у суддів Нетішинського міського суду спеціалізація?
- На жаль, ні. Доводиться розглядати цивільні, адміністративні, кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення. За день, буває, по десять та більше справ. Важко перемикатися, встигати за законодавчими змінами.
- Напевне, судді найкраще знають про криміногенну обстановку у місті. Які справи переважають у Нетішинському міському суді?
- Мабуть, значно більше розглядаємо цивільних справ – розірвання шлюбу, стягнення аліментів, відшкодування різного роду шкоди, визнання права власності, користування житлом. У порівнянні з іншими містами, у нас небагато кримінальних справ, зокрема, як ми кажемо, важких кримінальних.
- Цікаво, наскільки часто нетішинці вдаються до вирішення конфліктів у суді. Яке навантаження лягає на суддю Нетішинського міського суду?
- Згідно зі штатним розписом, у Нетішинському міському суді має працювати 5 суддів. Наразі одна посада вакантна, одна суддя без повноважень. Отож, фактично, судочинство здійснює троє суддів. Навантаження різне. Сьогодні (розмова відбулася 4 грудня), лише до обіду з канцелярії суду шляхом автоматичного розподілу мені на розгляд прийшло понад 20 справ. Цього дня призначено 8 судових засідань. А є ще справи, які, згідно з законодавством, потрібно розглянути негайно, в день надходження, протягом 72 годин та інше. Якщо справу розглянуто - потрібно написати рішення.
- Як здійснюється правосуддя в період карантину?
- З введенням карантину Нетішинський міський суд жодного дня не припиняв своєї діяльності, але перейшов на особливий режим роботи. Зокрема, не допускаємо у приміщення суду й участі в судових засіданнях осіб, що мають ознаки гострого респіраторного захворювання. Практикуємо участь у судових засіданнях у режимі відеоконференцій, розгляд справ без участі сторін за наявності відповідних заяв. Рекомендуємо особам, які не є учасниками справи, утриматися від участі в судових засіданнях.
- Очевидно, суд розглядає й справи пов‘язані з порушеннями умов карантину.
- Розглядаємо різного роду справи, пов’язані з обмеженнями та заборонами, які виникли у зв’язку з порушенням правил карантину. Зокрема, до 21 листопада розглядали справи, що стосувалися порушення заборон, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641, а саме про перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без одягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Однак з 21 листопада, після набуття чинності змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, повертаємо такі справи назад до відділу поліції, оскільки така категорія справ нам уже не підсудна. Проте розглядаємо інші справи, які підпадають під частину 1 статті 44-3 КУпАП і не пов’язані з носінням масок.
- На суддю Оксану Миколаївну Гавриленко за час виконання повноважень чинили тиск, погрожували?
- Закон зобов’язує нас повідомляти, коли на нас чинять тиск, чи здійснюють вплив. Часто людина може емоційно висловитися після ухвалення рішення суду, тому що після розгляду справи одна зі сторін завжди буде незадоволеною. Не завжди це варто розцінювати, як реальну погрозу.
- У рамках реформування, очищення судової системи, в Україні проводиться кваліфікаційне оцінювання суддів? Чи пройшли Ви цю процедуру?
- Два роки тому я успішно пройшла перших два етапи – тестування та практичне письмове завдання. Наступним етапом мала би бути співбесіда з членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Та процедура стала на паузу, адже з листопада минулого року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (№ 193-IX) були припинені повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Таким чином, в Україні наразі призупинена процедура кваліфікаційного оцінювання суддів. Чекаємо на законодавче врегулювання ситуації.
- Вибираючи в юності професію, ми бачимо її через призму романтики та з часом романтика розсіюється. Чи не розчарувалися у виборі?
- Ні, я люблю свою роботу. Щаслива, бо працюю там, де мріяла.
- Наскільки складно поєднувати суддівські повноваження та виховання трьох діток?
- Дуже люблю свою сім’ю, але люблю й роботу. Намагаюся зберегти баланс. Завдяки великій підтримці і любові чоловіка, у мене вистачає сил на роботу та сім’ю. У нас немає розподілу на чоловічі та жіночі обов’язки: мама готує сніданок, тато – обід та вечерю.
На батьківські збори стараюся ходити: вникаю у життя школи та садочка. Новий рік, свято осені чи свято весни – для нас це ціла подія. Ми до неї готуємося заздалегідь: вчимо віршики, підбираємо костюми.
Коли приходжу втомлена з роботи, діти, що зустрічають на порозі, дають заряд енергії, сміху, любові. Для мене це найвища радість, коли їду в автомобілі і в дзеркалі заднього виду бачу три їхніх обличчя. Я - щаслива.
- Що побажаєте колегам у День працівників суду?
- Для мене пріоритет – це родина. Тому, перш за все, бажаю здоров’я, кохання, родинного тепла та родинного щастя. А у непростій суддівській роботі зичу сили, витримки, професійного гарту, вірності обраному фахові і задоволення від усвідомлення виконаного обов'язку перед громадянами і власним сумлінням.
- Дякую за розмову.
