За 30 кілометрів від Нетішина у селі Цвітоха Світлана Щетнікова розвиває зелений туризм і вчить усіх охочих верховій їзді. Тут у родини Щетнікових невелика конюшня. Її мешканці – врятовані коні. Свого часу, коли розформували приватну конюшню у Рокитному, їх хотіли віддати на забій, та Світлана викупила тварин. Згодом придбала садибу у Цвітосі і перевезла їх сюди.
З 12-ти років на коні
Світлана родом з російської Пермі. У 12 років прийшла на тренерське відділення Пермського республіканського іподрому, де наїзники виховували та навчали 1,5 -2 річних норовливих орловських, російських, американських рисаків. Маленьку на зріст Світлану не відразу й взяли. Проте вона вперто з дня у день приходила до відділення, аж поки одного ранку їй не дозволили почистити коней.
Пів року Світлана працювала з кіньми – чистила їх, доглядала за ними і навіть збирала їхні екскременти. Це було своєрідним випробуванням для дітей: чи зможуть перебороти себе. Коли ж дівчина вперше осідлала рисака, він її, дитину, просто не відчув - поніс і скинув.
«Я була маленькою, худенькою і чотирирічна кобила Гроза на третьому повороті мене скинула. Та я від усього, і навіть від падіння, була в захопленні», – пригадує жінка.
Верховій їзді вона вчилася на вороному Вікінгу. А з 14 років почала самостійно об’їжджати молодих коней.
З 16-ти років, закінчуючи школу, Світлана вже офіційно працювала з кіньми. Вона – професійно об’їжджає рисаків. Брала участь у скачках, конкурі (доланні перешкод), їздила у качалці (спеціальному легкому двоколісному екіпажі, запряженому рисаками).
З двома дітьми, трьома кіньми і без житла
У Пермі Світлана вийшла заміж за українця Валерія. Коли їхньому синові Данилу було три роки, молода родина переїхала в українське Рокитне, що на Рівненщині. Так росіянка Світлана Щетнікова 19 років тому перебралася до України. Тут народила доньку Анастасію. Проте з чоловіком сімейне життя не склалося.
Коли у Рокитному відкривалася приватна конюшня, жінку запросили туди на роботу. Перший кінь, якого Щетнікова осідлала в Україні, був Гонг (Гоша по-домашньому), представник української верхової породи. «Дещо шкодливий коник. Такий собі пацан-хуліган. Коли його чистили, міг корчити гримаси або коли сідлали, падав на передні ноги», – розповідає жінка про улюбленця.
Згодом їй доручили закупити в Харкові нових коней на конюшню. Серед скакунів, яких жінка привезла з Харківського іподрому був Виборг тракененської породи.

Загалом у рокитнянській приватній конюшні було 14 породистих спортивних коней. Світлана тренувала коней, навчала дітей та дорослих верховій їзді.
З часом власник вирішив закрити конюшню, молодих коней продати, а кого не куплять – здати на м'ясо.
Не купили лише трьох коней – чистокровного англійця Смоленська, українського степового Гонга та німця Виборга. Як їх могла віддати м’ясникам, адже з кожним пропрацювала близько 10 років? На них вчилися їздити її діти. «Я до них ставлюся, як няня до сиріт у дитбудинку. Окрім мене у них нікого немає», – пояснює жінка.
Порадившись з дітьми, Щетнікова вирішила викупити всіх трьох коней. Власник попросив по 12 тисяч гривень за кожного. Викупила. Проте родина не мала власного житла, винаймала. Потрібно було терміново шукати садибу, в якій знайшлося б місце і коням, і людям. На Рокитне вже забракло грошей.
Зелений туризм у Цвітосі
«Ми розуміли, що самі утримувати коней не зможемо. Планували розвивати зелений туризм, отримувати хоча б мінімальні прибутки від фотосесій, верхових прогулянок», – розповідає Світлана. Збиралися оселитися ближче до студентського Острога, енергетичного Нетішина. Та після покупки коней зрозуміли, що грошей вистачить лише на глибинку. Обрали Цвітоху. За кілька тисяч доларів купили там невелику садибу, площею 10 соток.
На новому обійсті найперше побудували невеличку конюшню. На жаль, один з викуплених коней, вже немолодий Смоленськ, не витримавши переїзду, майже відразу впав (помер). Тому зараз у конюшні Щетнікових мешкають 19-річний Виборг, 23-річний Гоша та дворічний ще не обїжджений Маг. Останнього коня на виховання та утримання їм дали знайомі.
Загалом утримання одного верхового коня обходиться у місяць у 2 тисячі гривень. Зрозуміло, що породисті коні вимагають особливого харчування, догляду. Вони вибагливі до раціону, не всяке сіно їм підходить. Щетнікови 5 разів на день годують коней сіном, раз на день дають запарений овес з льоном, олією, кальцієм чи іншими добавками.
Удень їхні коні за будь-якої погоди перебувають в огородженій леваді, лише ночують у стійлах. Навіть сусіди дивуються, чому коні взимку надворі. Мовляв, добрий господар собаку не вижене. Однак Світлана запевняє, що взимку у коня відростає шерсть, яка не дозволяє волозі та холоду завдати тварині шкоди.
Вже три роки Щетнікови живуть у Цвітосі. Односельці ставляться до них по-різному. Хтось досі вважає їх дивними, бо не здають на м’ясо, а доглядають «пенсіонера» коня Гошу.
Коли весною був строгий карантин і Нетішин закрили, ніхто не приїздив
Наразі лише Виборг може працювати з туристами. Рослий – 1,65 м у холці – він впевнено позує на фотосесіях, катає туристів у сосновому лісі, понад річкою.
«Осінь сприятлива для кінних прогулянок, адже погода стає помірною, мухи перестають дошкуляти тваринам і коні робляться особливо лагідними», – розповідає Світлана Щетнікова.
Жінка не приховує, що основні їхні клієнти живуть у Нетішині. Торік охочих було більше, цьогоріч – їх майже немає.
«Коли весною був строгий карантин і Нетішин закрили, ніхто не приїздив. Поодинокі охочі покататися на конях з’явилися лише ближче до середини літа», – розповідає Світлана. І ділиться планами – хотіла б переселитися ближче до Нетішина. Можливо, придбати ще одного верхового коня.
Є у Щетнікової й мрія – залучити фахівця і зайнятися іпотерапією. Це метод реабілітації або ж "лікування кіньми". Вона могла би працювати з атовцями, людьми з інвалідністю, адже спілкування з кіньми – не обов’язково прогулянки верхи. Звичайний догляд за ними – здатен розпогодити змучену душу, повернути радість життя.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
