Історичне підґрунтя Дня соборності України сягає початками позаминулого століття. Попри те, що наші території перебували під владою Австро-Угорської та Російської імперій, серед національно свідомого українства визрівало, окреслювалося розуміння і прагнення до самостійної, соборної України. І Світова війна, політизація українського життя на Наддніпрянщині та в Західній Україні пришвидшили втілення цієї ідеї у життя.
В середині листопада 1918 р. в Києві до влади приходить Директорія Української Народної Республіки (УНР) на чолі з В. Винниченком. У жовтні того самого року на західноукраїнських теренах проголошується Укранська Держава, яка в листопаді отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).
1 грудня 1918 р. Директорія і ЗУНР у Фастові підписали т. зв. передвступний договір. Тут, серед іншого, йшлося про таке: «Західно-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою… Українська Народна Республіка заявляє цим рівнож свій непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну державу з Західно-Українською Народною Республікою — значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народної Республіки, як складову частину державної цілості, в Українську Народну Республіку. Правительства обох Республік уважають зв’язаними повищими заявами, то значить: уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю...» (правопис модернізовано).
22 січня 1919 р. о 12 годині дня представник від західноукраїнської делегації Л. Цегельський на Софіївському майдані у Києві зачитав Грамоту від Української Національної Ради до Світлої Директорії і Правительства УНР про бажання з’єднатися з Наддніпрянською Україною. Своєю чергою, від імені Директорії УНР відповідний універсал оприлюднив священник П. Корсунський.
В Універсалі Директорії, зокрема, мовилося: «Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка…» (правопис модернізовано). Відтак, ЗУНР ставала Західною областю УНР. Очільник ЗУНР, Є. Петрушевич, увійшов до складу Директорії.
Універсал Директорії УНР про злуку УНР та ЗУНР (ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 1, спр. 5, арк. 5; Вікіпедія, Акт Злуки).
На жаль, союз виявився недовговічним. З огляду на низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до логічного завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Давались узнаки суперечності між очільниками — Є. Петрушевичем і С. Петлюрою. Як стверджують вчені: «Навіть у перші місяці це була навіть не федерація, а конфедерація, у якій кожний її член жив власними турботами, тобто сам по собі»*. До того ж, у силу політичних обставин ЗОУНР обіймала лише Східну Галичину. Північна Буковина була під Румунією, Закарпаття — під Чехословаччиною. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь свідомих українців.
Вістник державних законів і розпорядків Західної области Української Народної Республики, вип. 1 від 31 січня 1919 р. (фрагмент). Тут, серед іншого, згадується Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 року із затвердженням передвступного договору у Фастові від 1 грудня 1918 року.
На відзначення річниці Дня Злуки, 21 січня 1990 року в Україні відбулась масштабна акція — «живий ланцюг», котрий через Львів з’єднав Івано-Франківськ і Київ. Її організував Народний Рух України. Довжина «ланцюга» склала понад 770 км. До цього непересічного заходу долучилися й нетішинці.
В нашій державі День Соборності відзначається згідно з Указом Президента України «Про День соборності України»від 21 січня 1999 року № 42 та однойменним Указом Президента України від 13 листопада 2014 року № 871 (відновлення).
* Мироненко О., Римаренко Ю., Усенко І., Чехович В. Українське державотворення. Невитребуваний потенціал. Словник-довідник. — Київ, 1997. — С. 528.
Тарас Вихованець, Нетішинськитй міський краєзнавчий музей
