Ми не можемо стати повноцінною нацією, якщо не будемо берегти пам'ять. Щороку, у четверту неділю листопада, нетішинці збираються біля пам’ятника жертвам Голодомору та політичних репресій, аби помолитися за спокій душ мільйонів співвітчизників, закатованих штучними голодоморами. Попри те, що сьогодні наша держава переживає непрості часи, зі зброєю в руках відстоює свою незалежність, не змогли оминути цю трагічну дату й цьогоріч. З лампадками, колосками та квітами нетішинська громада прийшла вшанувати пам'ять жертв голодоморів.
За свою історію Україна пережила три великих голоди, та найтрагічнішим був Голодомор 1932-1933 років. Від тих подій нас віддаляє 90 років, але рана ця й досі болить, сочиться й кровоточить. Працьовитий народ, який жив на найродючішій землі, прирекли на мученицьку смерть...
Від голоду постраждала практично вся територія України. За багато років закритого доступу до інформації про Голодомор в Україні важко відтворити реальні втрати. Тож і цифри називають різні – 4, 5, 7 і навіть 10 мільйонів.
Чи не найбільше постраждала від голоду центральна та східна Україна. У села, де не залишилось жодного мешканця, завозились чужинці, яким було байдуже до мови, історії, звичаїв, землі, на яку їх заселили. Не краща картина була й в інших регіонах. Понад мільйон смертей зафіксовано на Поділлі. До мартирологу Національної Книги Пам’яті занесено 66 імен та прізвищ колишніх мешканців Нетішина та Солов’я. На жаль, нам не відомі імена кривинців, які померли від голоду. Та зі спогадів очевидців знаємо, що такі випадки були.
З такої історичної довідки 26 листопада розпочала меморіальний захід біля пам’ятника жертвам Голодомору та політичних репресій директор міського краєзнавчого музею Оксана Кононюк.
На жаль, історія повторюється. Як і 90 років тому, сьогодні росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору – знищення української ідентичності та української нації.
На цьому наголосили у своїх промовах й міський голова Олександр Супрунюк та заступник генерального директора з персоналу Хмельницької АЕС Володимир Гудзь.
«Справжнє обличчя в черговий раз показала кривава імперія, яка не може існувати без України, тому так жорстоко, ненависно чинить з нашим народом і прагне максимально нанести нам шкоди… І поки існуватиме ця імперія, доти будуть чинитися такі злочини, як голодомор, як знищення української нації у війнах, як висилання і знищення національно усвідомлених патріотів», - зазначив очільник міста Олександр Супрунюк.
Заступник гендиректора ВП ХАЕС Володимир Гудзь додав: «Як тоді, так і зараз український народ намагаються знищити. І нам, як ніколи, потрібно бути згуртованими та єдиними. Без світла, без тепла, без їжі, без води, але - без них, але - незалежними та вільними».
Нетішинці разом з усією Україною та цивілізованим світом вилиною мовчання вшанували пам’ять мільйонів жертв геноциду – Голодомору 1932–33–го років, масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Панахиду за мільйонами вбитих голодом українців відслужили отець Олег, священник Собору Святого Архістратига Божого Михаїла та архангела Гавриїла, та отець Василь, настоятель Свято-Дмитрівської церкви (с. Старий Кривин) Православної церкви України, отець Павло, настоятель церкви Св. Івана Богослова Української греко-католицької церкви, отець Павло, настоятель костелу Матері Божої Ченстоховської Римо-католицької церкви. Очолив поминальне богослужіння архімандрит Владислав (Федотов), настоятель Собору Святого Архістратига Божого Михаїла та Архангела Гавриїла.
Після молебню нетішинці запалили лампадки у пам’ять про заморених голодом українців, поклали квіти та пшеничні колоски з національною символікою до пам'ятника жертвам голодоморів. Засяяли свічки пам’яті й на підвіконнях – на знак пам’яті про жертв великого голоду і терору. А ще – як символ незламності і того, що світло перемагає й розсіює морок попри все.
Знищити українців фізично й духовно, стерти історичну пам’ять та національну ідентичність, викорінити культурну самобутність і відібрати право на майбутнє рашисти намагаються століттями.
Московити вивозили зерно українських селян у XX столітті, а їхні нащадки випалюють поля з українським збіжжям і викрадають його фурами та баржами у XXI столітті.
Українців морили голодом та розстрілювали за сталінського режиму, так само знищують, катують на окупованих територіях і за путінського у наші дні.
Тож сьогодні, як ніколи, ми мусимо бути разом, плечем до плеча, підтримуючи наших захисників та один одного.
«Якщо ми будемо разом, ми виграємо цю війну, і більше ніколи не дозволимо, щоб нас принижували, щоб над нами знущалися, щоб ми встидалися говорити своєю мовою, бо вона не така. Така! Вона така, як треба! Ті, що вмирали від голоду, говорили саме такою мовою...», - наголосив у своєму зверненні отець Павло, настоятель церкви св. Івана Богослова.
Колись нас хотіли знищити голодом, тепер – темрявою та холодом. Ми пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо. Слава Україні!
